Шоста подія проєкту Weaving – артист-ток про Хроніки вишиванки від ГО Центр культурного розвитку «Тотем» з Херсону.
15 січня о 18:00 у Львівському Муніципальному Мистецькому Центрі (вулиця Стефаника, 11) відбудеться зустріч з кураторкою проєкту Оленою Афанасьєвою, авторкою «Хронік вишиванки» Інною Микуцькою, правозахисницею Наталею Бімбірайте, куратором проєкту Weaving Антоном Ткаченком.
Інна Микуцька – авторка «Хронік вишиванки». Про життя в окупованому Херсоні з першого до останнього дня. Про атмосферу, настрої, про щоденне очікування ЗСУ – і про надію, адже майже кожен допис у щоденнику закінчувався словами: «Пам’ятайте, що в мене немає іншої реальності, окрім тієї, у якій Україна перемогла і Херсон звільнено».
Олена Афанасьєва – кураторка, голова ГО Центр культурного розвитку «Тотем». Про трансформацію культурних практик з 24 лютого 2022 і про те, як у проєктах, створених під час війни, побачити майбутнє.
Наталя Бімбірайте, правозахисниця і громадська лідерка, яка представляє одразу дві організації – «Культурний центр Україна-Литва» і «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір». Про документування військових злочинів росії й про те, чому потужний спротив Херсона став не тільки шоком для окупантів, але й відкриттям для України.
Антон Ткаченко – художник, куратор, співзасновник Гаражу 127. Про проєкт Weaving, самоорганізацію в мистецтві, Гараж 127 та релокацію.
Фінансування здійснюється зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2022 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut.
У монографії репрезентовані матеріали комплексних досліджень середньовічної фортеці, розташованої біля с. Тягинка Бериславського району Херсонської області, які проводилися Південною Середньовічною експедицією Інституту археології НАН України протягом 2019-2021 років за сприяння ХМГО «Культурний центр Україна-Литва».
Книгу розраховано на археологів, викладачів історії та культурології, краєзнавців, студентів історичних факультетів вишів та всіх, хто цікавиться вітчизняною історією та культурою.
ВОЛОНТЕРАМ УКРАЇНИ І ЛИТВИ, ЛЮДЯМ З БЕЗКОРИСНИМ ЩИРИМ СЕРЦЕМ ТА НАТХНЕННЯМ У ВІДНОВЛЕННІ СПРАВЖНЬОЇ ІСТОРІЇ НАШИХ КРАЇН ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ…
Авторський колектив висловлює подяку всім, хто допоміг цій монографії побачити світ. Видання книги здійснене завдяки підтримки депутатського корпусу Херсонської обласної ради VIII скликання на чолі з Олександром Самойленком, та коштом обласного бюджету. Особлива вдячність депутатам Херсонської обласної ради VIII скликання – Павлу Александрову, Вікторії Гавренковій, Віктору Деркачу, Почесному консулу Литовської Республіки в Херсонській області Віктору Попову, Центру культурного розвитку «Тотем», Раді з питань міжнаціональних відносин при Херсонській обласній державній адміністрації, колективу Департаменту реалізації гуманітарної політики ХОДА та Обласної інспекції по охороні пам’яток історії та культури.
Затверджено до друку Вченою Радою Інституту археології НАН України (протокол №20 від 16 грудня 2021 р.). Науковий редактор: О.П. Моця, член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук
Рецензенти: В.М. Андрєєв, доктор історичних наук, професор І.П. Возний, доктор історичних наук, професор О.М. Титова, кандидат історичних наук, доцент О.В. Якимчук, кандидат технічних наук, доцент
Ще до війни у нас була традиція присвячувати день народження важливій справі й таким чином його відзначати наближаючи мрію. Але російські окупанти примусили відкласти довоєнні мрії.
Вересень 2022. Херсонщина окупована. Мрія – деокупація рідного міста від російських загарбників. Віримо, кожен з нас може наблизити мрію допомагаючи захисникам України й один одному. І внесок кожного є вагомим!
Тому у свій день народження, директорка ІРЦ «Правовий простір» Наталя Бімбірайте зробила допис у соцмережах: “Щиро вдячна за перші привітання з днем народження, які вже отримала. Та святкувати буду в рідному Херсоні після перемоги. А зараз всі мої думки про наших захисників на фронті, від кого залежить наша перемога і той час, коли ми зможемо повернутися додому. То ж хто має бажання, можете мене привітати будь-якою пожертвою. Зібрані кошти підуть на забезпечення земляків зі штурмового батальйону на Херсонському напрямку”.
За короткий час вдалося зібрати 15 тисяч гривень, придбати й передати херсонцям до штурмового батальйону бінокль, дальномір й тактичні рукавички.
Несподівано й зворушливо було отримати з фронту подяку від земляків!
Правозахисниця, дослідниця проєкту “Україна свідчить” Наталія Бімбірайте розповіла в ефірі 24 каналу, як відбувається збір свідчень на окупованих територіях.
Наталія Бімбірайте ― правозахисниця з понад 20-річним стажем. Литовка за походженням, вона очолює декілька організацій на Херсонщині та досліджує литовську історію регіону. А ще Наталія волонтерить від початку російської агресії у 2014 році. Після повномасштабного вторгнення Наталія виїхала з Херсону на підконтрольну Україні територію і з того часу допомагає окупованим і звільненим громадам Херсонщини. Вона починала з доставки медикаментів і продуктів, а тепер привозить з Литви великі вантажі й автомобілі для лікарів та військових, допомагає мешканцям Херсонщини з евакуацією. Також вона фіксує та документує воєнні злочини росіян в області. Повної картини терору мирних мешканців не знає ніхто, до того ж не про все, що відомо правозахисникам і правоохоронцям, можна говорити публічно. «Бабелю» Наталія розповіла, як змінювалися методи терору окупантів, чим відрізняється ситуація в містах і селах, і як шукають зниклих безвісти на захопленій території. Журналістка Оксана Расулова записала її монолог.
Я з Херсону, займалася правозахистом і журналістськими розслідуваннями. Тому добре знаю місцевих, багатьох представників місцевої влади та громад. Також я моніторю соцмережі та ЗМІ, яким довіряю, або людей, яких знаю особисто. Крім того, до мене звертаються люди по допомогу. Це і є мої джерела.
Наталія Бімбірайте.prostir.ua / «Бабель»
Терор росіян на Херсонщині змінювався протягом цих пів року — спочатку вони діяли мʼякими «кримськими» методами. У перші дні березня люди в Херсоні та великих містах області ― у Скадовську, Чаплинці, Новій Каховці та інших ― виходили на проукраїнські мітинги і вимагали від росіян повертатися додому. Спершу росіяни були спантеличені, бо не очікували спротиву — вони справді думали, що їх ледь не з квітами зустрічатимуть. Окупанти намагалися підкупити населення — наприклад, роздавали гуманітарку. Коли це не подіяло, почали розганяти мітинги світлошумовими гранатами, сльозогінним газом, били людей. Цю тактику застосовували в усіх містах. Окупанти фільмували людей на мітингах, серед мітингувальників були росіяни, переодягнені в цивільне, людей відстежували, коли вони йшли додому, когось затримували просто на мітингу. Людей забирали, жорстоко били і спершу відпускали — масові протести їм вдалося придушити.
Мітинг у Новотроїцькому Херсонської області, 7 березня 2022 року. Мітинг у Каховці Херсонської області, 7 березня 2022 року.Трудова Слава / Facebook / «Бабель»
Потім почалася партизанська робота, і росіяни стали більш жорстокими. Когось відпускали з вибитими зубами й поламаними ребрами, багато людей просто зникли, про їхню долю нічого не відомо. На серпень правозахисники знали про близько 600 таких випадків. Насправді цифра в рази більша, бо ніхто не знає, що відбувається в окупованих селах. Та й Херсон ― велике місто. До війни там жило 300 тисяч людей, нехай половина виїхала, але ж половина залишилася.
Я щодня бачу повідомлення про зникнення. Нещодавно викрали громадську активістку Вікторію Карпову. Їй 55 років. Додому прийшли російські військові і забрали. Її дочка вже обійшла всі «комендатури». Так в основному і шукають людей — по соцмережах, по моргах і лікарнях, по осередках окупаційної влади. Зникають люди по-різному. Наприклад, чоловік сказав, що поїхав у справах, а потім подзвонив дружині, попросив забрати дитину і більше не відповідає, хоча зʼявляється онлайн. Жінка починає його шукати. Окупанти на це реагують по-різному ― від байдужості до «йдіть додому, бо гірше буде». Добитися можна мало чого ― росіяни, які викрадають людей, не мають розпізнавальних знаків, не представляються, одягнені у штатське. На прохання назвати себе відповідають «вам не треба це знати».
Викрадених людей утримують в адміністративних будівлях. Коли росіяни зайшли в Херсон, вони зайняли все ― міськраду, ОДА, обласне управління поліції, СБУ, всі райвідділи поліції, СІЗО, тюрми, колишній витверезник, телерадіокомпанію, яку з травня перелаштували на російські хвилі. Ці місця використовують і як тюрми. У селах це також адмінбудівлі, ангари фермерів, звичайні хати. Зі свідчень, які я записувала, відомо, що у березні людей утримували переважно в ОДА — там чули жіночі крики з кабінетів.
Колабораціоністи «злили» адреси військових, правоохоронців, громадських діячів і журналістів ― їх окупанти забирали цілеспрямовано. Якщо люди одразу відчиняли, росіяни намагалися бути «ввічливими», якщо ні ― вибивали двері. Тероборонівців виманювали. Потім людей знаходили закатованими ― як-от Віталія Лапчука. Девʼятого червня його знайшли втопленого з гирями на ногах, на тілі були сліди катувань.
В області окупанти забирають старост і керівників самоврядування. З 49 громад затримали понад 30 людей. Декого не відпустили й досі ― наприклад, ми з березня нічого не знаємо про Олександра Бабича, мера Голої Пристані. Один з перших, кого нам вдалося вивезти з окупації, ― Віктор Маруняк, староста Старої Збур’ївки. Його забрали в день 60-річчя, три тижні катували струмом, били і обливали холодною водою. Віктора відпустили за умови, що він стане колаборантом, але він виїхав. У нього девʼять зламаних ребер, забої, гематоми, рани, які лікує донині ― зараз він за кордоном.
Росіяни допитують людей хаотично — ставлять запитання по колу, передають іншим окупантам, не документують свідчення. Тих, кого забирали з мітингів, розпитували, хто їх організовував, хто заплатив. Це був такий терор-залякування, щоб люди просто боялися чинити опір. Сільських голів, старост і мерів звинувачували в керівництві «мережами ДРГ» і вимагали здати імена й адреси. Також викрадали громадських активістів для залякування чи вербування ― їх били і катували у нелюдських умовах, тримали без їжі. А коли людей надламували, то записували відео для російської пропаганди про те, що ніяких претензій до росіян у них немає, про «зізнання» в терористичній діяльності, їх називали «агентами», «соросятами».
Влітку росіяни почали тиснути на освітян, медиків, батьків дітей шкільного віку. Росіяни хочуть, щоб учителі й лікарі з ними співпрацювали, тому пропонували їм «курси перекваліфікації», але й досі не можуть набрати достатньо колаборантів. На окупованих територіях росіяни нічого не можуть налагодити ― ані самоуправління, ані систему освіти, ані комунальну сферу. У жодній сфері немає достатньої кількості прихильників «руского міра». На вчительок тиснули через їхніх чоловіків або дорослих дітей. Членів родин викрадали, били і відпускали за умови, що жінки погодяться працювати на росіян. Від медиків вимагали підписати угоду про «співпрацю» з умовою, що вони звільняться, як тільки сюди приїдуть російські лікарі. Перед початком навчального року і зараз триває тиск на батьків ― їм погрожують забрати дітей, якщо діти не підуть навчатися до шкіл окупантів. Десь виписують штрафи, десь «позбавляють» батьківських прав. Я не знаю випадків, коли після такого тиску люди погоджуються працювати на окупантів. Після погроз переважно стараються виїхати, хоча не всі можуть це зробити. Відразу почали тиснути на підприємців і фермерів ― окупанти відбирають у них авто, техніку, приміщення, продукцію. Влітку фермерів примушували платити «податки» готівкою.
Знаю випадки, коли люди не витримували тиску і помирали. Так сталося з моїм другом, анестезіологом Далієм Сташенком ― серце не витримало, і він помер у 59 років. Він не міг покинути пацієнтів і залишився в Херсоні. Був такий добряк, врятував дуже багато життів.
У Херсоні легше загубитися, а у селі всі всіх знають, усе як на долоні ― тому там жахливіше. У селах окупанти поводяться більш нахабно. Методі ті самі ― викрадення, тортури, залякування. Вони заходять, куди хочуть, їх просто не можна не впустити. Якщо на когось вказує колаборант, його забирають. Але ніхто точно не знає, що коїться у селах. Відомо про мародерство, про зґвалтування ― від дівчаток до 80-річної бабусі в Нововоронцовській громаді. Ці випадки задокументовані. Люди з сіл, які ще окуповані, бояться говорити. Ми можемо дізнатися про те, що там відбувається, якщо місцеві поговорили між собою і тоді хтось передав нам інформацію про те, що сталося з іншими.
Микола Костіцин показує осколки від розривів снарядів. Михайло Гайдамака розмітає завали після обстрілу, щоб ніхто не постраждав. Херсонська область, 25 червня 2022 року. 86-річна Анастасія Білик та її 59-річна донька Людмила Денисенко біля входу в підвал, де зазвичай ховаються під час обстрілів. Херсонська область, 25 червня 2022 року.Getty Images / «Бабель»
Чим ближче до лінії фронту, тим більше страждають люди, які залишилися. Вони живуть під обстрілами, без світла, води, газу, продуктів і ліків. Коли люди виїжджають з тих сіл, ми бачимо, що вони голодували. Коли я сама після місяця життя в окупації виїхала і зайшла в магазин, то відчувала і подив, і радість від того, що є все. І ці люди дивуються будь-якій дрібниці ― тому, що можна випити кави, наприклад. І перепитують у волонтерів по кілька разів, чи справді можна взяти ще одну цукерку, чи справді всім вистачить. Просто плачуть від цього.
Ми фіксуємо злочини, які вчиняють росіяни, і навіть знаходимо тих, хто робить це на окупованій території. Але ця робота непублічна.
В Інституті археології НАН України представили результати археологічних досліджень пам’яток, пов’язаних із культурною присутністю балтів на території України в епоху Середньовіччя
16–17 лютого 2022 року в Археологічному музеї Інституту археології НАН України за підтримки Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна–Литва» та громадської організації «Центр культурного розвитку «Тотем»» відбувся міжнародний культурний і науковий захід, присвячений результатам археологічних досліджень пам’яток, пов’язаних із культурною присутністю балтів на території України в епоху Середньовіччя. З цією метою було відкрито виставку, на якій презентовано матеріали, які походять із новітніх розкопок Інституту археології НАН України та додають нової інформації про мультикультурні процеси на території України в ХІ – на початку XVІ ст., а також виголошено наукові доповіді про ці роботи (фото 1).
Фото 1. Банер виставки
Відкриття заходу символічно відбулося 16 лютого – у День відновлення Литовської держави (16 лютого 1918 року) та День єднання України. Відкрив його директор Інституту археології НАН України член-кореспондент НАН України Віктор Чабай. Із вітальними словами виступили високоповажні гості: Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Вальдемарас Сарапінас (фото 2), віцепрезидент НАН України, голова Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України академік Сергій Пирожков (фото 3), голова Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат України ІІІ–VІ та VІІІ скликань Рефат Чубаров (фото 4), представниця програми «House of Europe» кандидат історичних наук Олена Оногда (фото 5). Наступного дня захід продовжився під головуванням заступника директора з наукової роботи Інституту археології НАН України члена-кореспондента НАН України Алли Буйських. Із вітальними словами виступили: голова Громади литовців України Даля Макарова (фото 6), віцепрезидент громадської організації «Земляцтво Херсонщини» Володимир Купрій (фото 7), заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов (фото 8), старший науковий співробітник відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України кандидат історичних наук Андрій Петраускас (фото 9). Усі промовці підкреслили важливість міжнародної наукової співпраці, яку здійснюють учені під патронатом Національної академії наук України та за підтримки литовської громади й низки громадських організацій, і результати якої вже дозволили по-новому презентувати розвиток відносин середньовічної України, Литовського князівства та Кримського ханства в історичній взаємодії.
Фото 2. Із вітальним словом виступає Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Вальдемарас Сарапінас (ліворуч). Праворуч – директор Інституту археології НАН України член-кореспондент НАН України Віктор Чабай
Фото 3. Вітальне слово віцепрезидента НАН України, голови Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України академіка Сергія Пирожкова
Фото 4. Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров
Фото 5. Представниця програми «House of Europe» кандидат історичних наук Олена Оногда
Фото 6. Із вітальним словом виступає голова Громади литовців України Даля Макарова (ліворуч).У центрі – керівник Південної Середньовічної експедиції Інституту археології НАН України, старший науковий співробітник відділу археології Криму та Північно-Західного Причорномор’я Інституту археології НАН України доктор історичних наук Світлана Біляєва; праворуч – голова правління Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна–Литва» Наталія Бімбірайте
Фото 7. Вітальне слово віцепрезидента громадської організації «Земляцтво Херсонщини» Володимира Купрія (праворуч)
Фото 8. Вітальне слово заступника директора Центру близькосхідних досліджень Сергія Данилова (ліворуч)
Фото 9. Вітальне слово старшого наукового співробітника відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України кандидата історичних наук Андрія Петраускаса (ліворуч). Друга зліва – заступник директора Інституту археології член-кореспондент НАН України Алла Буйських
У межах програми заходу начальник Південної Середньовічної експедиції Інституту археології НАН України, старший науковий співробітник відділу археології Криму та Північно-Західного Причорномор’я Інституту археології НАН України доктор історичних наук Світлана Біляєва та голова правління Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна–Литва» Наталія Бімбірайте представили виставку «Фортеця Тягинь. Результати досліджень 2019–2021 рр.», на якій експонуються виявлені впродовж розкопок артефакти (фото 10–11).
Фото 10. Презентація виставки «Фортеця Тягинь. Результати досліджень 2019–2021 рр.». Розповідає доктор історичних наук Світлана Біляєва
Фото 11. Віцепрезидент НАН України академік Сергій Пирожков (ліворуч), Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Вальдемарас Сарапінас (у центрі) і голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров оглядають виставку «Фортеця Тягинь. Результати досліджень 2019–2021 рр.»
Ці археологічні матеріали ілюструють маловідомий період історії Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського, а саме – створення князем Вітовтом фортифікаційної лінії вздовж узбережжя Чорного моря та її функціонування наприкінці XIV – початку XVI ст. Надзвичайний інтерес становить знахідка вапнякової плити з геральдичним зображенням, характерним для християнських родів литовського походження (фото 12).
Фото 12. Вапнякова плита із геральдичним зображенням
Крім того, вперше у Північному Причорномор’ї знайдено залізну булаву XV ст., яка могла бути водночас і зброєю, й ознакою вищих рангів суспільства України та Литви. Серед артефактів уперше знайдено на Південному Сході речі литовського походження: арбалетні болти, накладки на шкіряні торби, фрагменти артилерійської зброї генуезького походження (бомбарда та ядро) (фото 10). Проєкт міжнародної співпраці «Лендарт і археологія: нова синергія через кордони», підтриманий Європейським Союзом за програмою «House of Europe», представила голова громадської організації «Центр культурного розвитку «Тотем»» Олена Афанасьєва (фото 13).
Фото 13. Голова громадської організації «Центр культурного розвитку «Тотем» Олена Афанасьєва презентує міжнародний проект «Лендарт і археологія: нова синергія через кордони»
Доктор історичних наук Світлана Біляєва виступила з науковою доповіддю про здійснені дослідження – як попередні геофізичні, так і польові археологічні. Вона підкреслила, що розкопки фортеці Тягинь відкривають нову сторінку оборонного зодчества регіону – будівництво кам’яної фортеці замкового типу. Разом із Наталією Бімбірайте вони презентували колективну роботу – монографію «Фортеця Тягинь. Археологічні дослідження 2019–2021 рр.» (фото 14).
Фото 14. Презентація колективної монографії «Фортеця Тягинь. Археологічні дослідження 2019-2021 рр.». Ліворуч – Наталія Бімбірайте, праворуч – Світлана Біляєва
У фортеці експедиція розкопала кутову багатоярусну вежу; її прикрашав фриз, декорований у сельджуцькому стилі (фото 15).
Фото 15. Декорований у сельджуцькому стилі фриз із розкопок вежі
На підлозі першого поверху було зафіксовано дерев’яну конструкцію із фрагментами бомбарди XV ст. (фото 16).
Фото 16. Приміщення із залишками дерев’яної конструкції на підлозі з фрагментами бомбарди XV ст.
Комплекс артефактів неспростовно засвідчує зв’язки зі Сходом та Заходом: від Кримського узбережжя до Литви, Польщі, Генуї. Загалом, розкопки фортеці мають непересічне значення для формування нового уявлення про історичні події на території Південної України у пізньосередньовічний час.
Значний інтерес викликала також демонстрація результатів розкопок Архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології НАН України під керівництвом завідувача відділу археології Києва Інституту археології НАН України кандидата історичних наук Всеволода Івакіна. Упродовж останніх років у Рокитнянському районі Київської області, між селами Пугачівка й Острів, на правому березі р. Рось досліджується балтський могильник «Острів» – єдиний на території України (фото 17–18).
Фото 17–18. Презентація матеріалів археологічних досліджень балтського могильника «Острів»
Наукову доповідь про перші результати розкопок майже ста поховань виголосив заступник начальника Архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології НАН України, науковий співробітник відділу археології Києва Інституту археології НАН України В’ячеслав Баранов (фото 19).
Фото 19. Наукова доповідь заступника начальника Архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології НАН України, наукового співробітника відділу археології Києва Інституту археології НАН України В’ячеслава Баранова
Археологічні матеріали, зокрема шийні гривні, пластинчасті арбалетоподібні фібули типу Bliujiene V, підковоподібні фібули з кінцівками різної форми, браслети із зооморфними кінцівками, ланцюжки, скроневі кільця та перстні (фото 20–25), пов’язані із західно-балтськими старожитностями і притаманні для прусів, куршів та скальвів.
Фото 20–25. Бронзові прикраси та деталі костюма
Помітну частку серед них становлять поховальні комплекси зі зброєю (фото 26). На протилежному, лівому березі р. Рось, на відстані приблизно 500 м від могильника «Острів» відоме давньоруське городище в урочищі Старі Сухоліси, ймовірно, пов’язане з цим могильником.
Фото 26. Залізна бойова сокира
З історичного погляду, археологічні знахідки у могильнику «Острів» підтверджують повідомлення літопису про державну діяльність перших київських князів, насамперед Володимира Великого та Ярослава Мудрого, спрямовану на зміцнення південних меж Київської Русі. Вочевидь, саме з таким військовим загоном і слід співвіднести поховання, виявлені на некрополі Острів. На виставці представлені матеріали, що віддзеркалюють участь різних етносів та культур у розвитку Русі-України від ХІ до початку XVІ ст., а також синкретизм культури за часів існування федеративної держави – Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського. Торгівельні зв’язки населення фіксуються за монетними знахідками – від Польщі до Кримського ханства. Завдяки новітнім розкопкам слід говорити про спільні тенденції у спорудженні кам’яних фортець замкового типу на теренах Східної та Центральної Європи. Тісні зв’язки з Кримом засвідчує парадна полив’яна кераміка і монети Кримських ханів ХV ст.
Понад 500 років спільної історії України та Литви продовжують надихати й об’єднувати вчених і митців.
Національний науково-природничий музей НАН України – один із найбільших науково-природничих музеїв світу і найбільший природничий музей України. Саме в ньому, у самому центрі столиці, 16 лютого 2022 відкрилася виставка, яку привезли з Херсона. Виставка складається з двох частин. Перша називається «Фортеця Тягинь», і вона абсолютно унікальна: тут уперше представлені артефакти – знахідки археологів у Тягині за 6 років. Нагадаємо, що фортецю і городище Тягинь досліджує Південна середньовічна експедиція Інституту археології НАНУ, яку очолює доктор історичних наук Світлана Біляєва, а допомагає збирати фінансування, організовувати побут і роботу археологів громадська організація з Херсона «Культурний центр Україна-Литва». Голова Культурного центру Наталя Бімбірайте говорить:
За останні роки саме Тягинь подарувала відкриття, які стали знаковими не лише для науки, але й для всієї України, адже вони відновлюють справжню середньовічну історію Півдня. Литовські артефакти, монети Улусу Джучі, Кримського ханства і Польщі, прекрасний посуд, і, звісно, неймовірна знахідка 2021 року – булава 15-го століття, символ української влади і державності, який було знайдено в 30-ту річницю Незалежності. Різні культури, різні народи жили у Північному Причорномор’ї задовго до окупації його у 18-му столітті Російською імперією, а про цивілізаційну роль Катерини ІІ взагалі не йдеться, адже високорозвинений центр цивілізації тут був іще у 14-15 століттях. «Новоросія» ніяк не могла бути історичним регіоном (як це стверджує російська пропаганда), адже це була така сама окупація чужих земель, яку ми бачимо й зараз.
Саме тому показати знахідки, зроблені археологами на Херсонщині, було вкрай важливо – причому на національному рівні. Артефакти передані до Національного археологічного музею з Херсонського краєзнавчого музею, де вони зберігалися впродовж п’яти років. Дата відкриття обрана не випадково: 16 лютого – це День відновлення Литовської держави (16 лютого 1918 року) і саме цей день був проголошений Днем єднання України.
Друга частина виставки – це проєкт Центру культурного розвитку «Тотем», який називається «Лендарт і археологія: нова синергія через кордони». Минулого року в Тягині поруч з археологами працювали митці – художники лендарту. Ми всі вже знаємо, що таке інсталяція в музеї чи у міському просторі, а от художники лендарту створюють інсталяції в природі, використовуючи природні матеріали і надихаючись ландшафтом. Погодьтеся: на Херсонщині є чим надихатися. Проте автори проєкту пішли ще далі: вони запропонували митцям надихнутися не тільки природою, а ще й історією та археологією. На виставці можна побачити роботи двох литовських художниць і чотирьох українських, які вже відвідали Тягинь. У цьому році «Тотем» планує запросити вже 5 художників з Литви, а ще 5 художників з України зможуть відвідати археологічні розкопки в Литві завдяки проєкту, який підтримав Європейський Союз за програмою «Дім Європи».
На фото: кураторка проєкту Олена Афанасьєва
.Кураторка проєкту Олена Афанасьєва розказує:
«У нас у Литві чудові партнери – Музей історії Акмянє. Вони такі ж ентузіасти, як і наші. Збирають гроші, організують розкопки, залучають молодь. Торік до нас у Тягинь приїхав директор музею Арунас Остраускіс, і, коли побачив, як митці створюють неймовірні арт-проєкти, надихаючись археологією, сказав: «Хочу, щоб і у нас в Акмянє таке відбулося!» І після цього ми почали думати, як цю мрію здійснити. Наразі заважає лише напружена політична ситуація. Але Литва підтримує Україну, ми щодня спілкуємося з колегами, які вже стали друзями, і ми впевнені – уже у цьому році ми зустрінемося на розкопках і в Україні, і в Литві».
Попри цейтноти і напружену ситуацію, привітати авторів і учасників виставки прийшли Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Вальдемарас Сарапінас і Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Необхідність продовження досліджень Тягині і вдале інноваційне поєднання з мистецькими практиками відзначив і Віцепрезидент НАНУ, академік Сергій Пирожков.
Виставка, яка спочатку планувалася на три місяці, працюватиме в Археологічному музеї до кінця року, адже її важливість очевидна. Тож будете в Києві – обов’язково знайдіть час зазирнути до Археологічного музею на вулиці Богдана Хмельницького, 15 і побачити серед скарбів музею справжній скарб Херсонщини. І це не золото. Точніше, це дорожче за золото – це наша справжня історія і культура.
Три мультфільми для дітей про булінг, кібербулінг та домашнє насилля презентувала команда проєкту “Шерифи для нових громад”.
Про небезпеку, на гачок якої потрапляє малеча та підлітки в Інтернеті, говорять уже давно. Але найбільш гостро ці питання постали через пандемію COVID-19, коли майже увесь світ був змушений перейти на самоізоляцію та дистанційну роботу, а діти – на навчання онлайн.
Ще однією негативною тенденцією, зокрема в Україні, виявився значний ріст випадків домашнього насилля, де діти стають його свідками чи навіть жертвами. Не менш актуальними, зі зміною законодавства, стали проблеми цькування (булінгу) у закладах освіти.
Одночасно ситуація також ускладнилася (особливо у віддалених від обласних та районних центрів населених пунктах) реформуванням органів, які мають опікуватися інтересами дітей, захищати від злочинців та відновлювати їх права. Адже у процесі децентралізації держава передала частку своїх повноважень на місцеві органи самоврядування – у громади; районні служби ліквідовували, створювалися місцеві, а у невеликих громадах не вистачає досвідчених кадрів; до того ж майже втричі скоротилася кількість дільничних офіцерів поліції; а на незначні виділені вакансії інспекторів ювенальної превенції – “черг” особливо й не було, і поки що не спостерігаються.
Також діти та дорослі нерідко спілкуються на різних майданчиках та “різною мовою”. Нове покоління – це вже корінний народ віртуального світу, а їх батьки, вчителі, захисники – емігранти, які ще й губляться у ньому. А у юнаків – інша дилема: через шквал інформації, яку вони пропускають крізь себе, їм важко її досліджувати та аналізувати, у них переважає кліпове мислення (за терміном ЮНЕСКО).
Тому народилася ідея: зробити такий інноваційний продукт, мовою сучасних школярів, щоб з’явився місток взаєморозуміння між ними та дорослими, аби убезпечити дітей від тенет інтернет-злочинців та надати їм алгоритм дій у разі загроз реального світу.
Разом із партнерами* команда проєкту розробили і створили три найактуальніших наразі анімації для школярів (за досвідом опитування/анкетування учнів, їх батьків, експертів громадських організацій, освітян, профільних служб органів місцевого самоврядування, представників правоохоронних органів, системи дитячих омбудсменів тощо).
Кожен з анімаційних продуктів зроблено в одному стилі, але використовують різний підхід до цільових аудиторій.
Так, мультфільм “10 друзів кібербулінгу” спрямовано на юних користувачів соцмереж, які хочуть реалізувати там свій недооцінений у реальному світі потенціал, мрії, знайти однодумців, а в результаті можуть потрапити на гачок злочинців. Ця анімація створена на основі їх пошукових запитів та заманливих пропозицій від невідомих осіб стати “друзями”.
Інші два мультфільми більше стосуються відношень у реальному світі.
Ролик “Не мовчи” – про форми цькування у закладах освіти, та до яких наслідків може призвести замовчування. Створений на основі найчастіших начебто “звичайних дитячих жартів” у навчальних закладах. І формат його вже декілька інший – не роз’яснення про потенційні наявні загрози, а – демонстрація того, що поряд з дитиною є конкретні люди, які можуть зупинити булерів.
До речі, ця анімація на етапі розробці викликала у команди найбільше дискусій та суперечок.
“На жаль, нам не вдалося залучити до реалізації ідеї дитячого психолога, – ділиться керівниця проєкту Наталія Бімбірайте. – Ми найбільш гостро відчули, що він був потрібен, саме під час розробки. Адже стикнулися із кардинально протилежними поглядами на те, як мають виглядати булери. Одна частина нашої дорослої команди пропонувала зробити їх “монстрами”. Інша наполягала: дітям треба показувати гарні картинки, бо жахливі – це додатковий для них стрес. До того ж цькують не лише “аутсайдери”, а й лідери школи з точки зору оцінок, зі статусом та обличчями “ангелів”, і краще це показати. Нам не вистачало людини, яка б роз’яснила: як сучасні діти реагують на різні “кліпи”, як сприймають булерів. Тож за порадою знову звернулися до школярів. “Не мовчи” – це теж результат спільної з ними роботи, й саме учні шкіл підказали назву цього мультфільму та висновок, до чого може призвести замовчування”.
Третій мультфільм “Насильство – це не гра” зроблений у форматі комп’ютерної гри. На жаль, через застарілі стереотипи навіть дорослі досі не завжди розуміють, що сімейні тирани насправді знущаються з них, а не проявляють таким чином “любов”. Ця анімація показує, так би мовити, “на пальцях” які є форми домашнього насилля, і до кого варто звертатися, щоб врятувати своє здоров’я, життя та майбутнє.
А наприкінці кожного ролику надані реальні контакти установ, які допоможуть дитині (і дорослим також) отримати фахову консультацію та практичну допомогу у випадках булінгу, кібербулінгу чи домашнього насилля.
Усі вищезазначені мультфільми є у вільному доступі.
Більш того, у чотирьох школах територіальних громад Херсонської області, які межують з окупованим Кримом, і які активно долучилися до реалізації вищезазначеної ідеї – наразі створюються кутки безпеки та довіри, дружні до дитини (Новотроїцький ліцей №2, Генічеський ліцей, Павлівська ЗОШ Присиваської ТГ, Чаплинська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів). Там будуть розміщені по три тематичних стенди з QR-кодами мультфільмів та крісла-пуфи.
Макети стендів також у вільному доступі на сайті “Шерифи для нових громад”, у розділі “Видання”.
Будь-який навчальний заклад країни може самостійно скористатися цими розробками чи звернутися за допомогою в організації процесу до команди проєкту “Шерифи для нових громад”.
*Партнери проєкту “Нові виклики – нові методи: як убезпечити дітей в територіальних громадах Херсонщини”: громадські організації Херсонський обласний центр “Успішна жінка”, Центр культурного розвитку “Тотем”, “Перша Херсонська Кіношкола” та Департамент соціального розвитку Херсонської облдержадміністрації.
Проєкти “Шерифи для нових громад” та “Нові виклики – нові методи: як убезпечити дітей в територіальних громадах Херсонщини” реалізуються благодійною організацією“Фонд милосердя та здоров’я” та ГО “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного Фонду Ч.С.Мотта та за програмою малих грантів, яка адмініструється ІСАР Єднання в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу.
«Надо понимать, что мы все в одной лодке, особенно Украина и страны Балтии. Если вдруг Украина не выдержит, то следующими будут страны Балтии», – об угрозе нового российско-украинского конфликта говорит уроженка Херсона, литовка по происхождению, Наталия Бимбирайте.
В феврале 2014 года она защищала Херсон, а в марте того же года отправилась в Женскую миссию Крым, чтобы поддержать украинских военных.
Сейчас Наталия много времени уделяет разоблачению российской пропаганды и проводит семинары по идентификации фэйков.
«Шесть лет археологических экспедиций абсолютно развивают мифы, фэйки о якобы цивилизационный роли императрицы Екатерины II и князя Г. Потёмкина на юге Украины. Якобы они сюда пришли, построили города и все прочее. На самом деле они в XVIII-м столетии пришли сюда с оккупацией и пытались уничтожить все, что было до них», – рассказывает она в интервью LRT.lt.
Херсон / Shuttertock.com
Наталия по образованию журналист и медик, больше 20 лет она занимается правозащитной деятельностью. Сейчас она входит в Раду от литовской диаспоры.
– Наталия, каким настроениями вы живете? Как реагируете на новости о том, что реальная война между Украиной и Россией все-таки возможна? Впрочем президент В. Зеленский говорит, что надо сохранять спокойствие, войны не будет.
– Сложный вопрос. В. Путин – человек непредсказуемый и как он будет поступать, никто не может знать, в том числе президент В. Зеленский. Судя по геополитической ситуации, за которой мы наблюдаем в СМИ и стараемся анализировать, поступают очень тревожные сообщения. Юго-восток Украины живёт в тревоге, с тревожными чемоданчиками.
Они приготовлены потому, что, во-первых, боевые действия со стороны России не прекращались. Они игнорируют все договорённости, устраивают провокации и, судя по последним переговорам, и по тому, как реагируют другие страны и США, которые отзывают своих дипломатов, это очень тревожный сигнал. Кроме того, украинские военные заявляют о скоплениях российских войск на границе с Украиной со стороны России, Беларуси, Крыма. Командующий операцией объединенных сил на Донбассе генерал-лейтенант Александр Павлюк даже назвал предположительную дату вторжения российских войск – это 20 февраля, срок окончания Олимпиады.
– Но есть ли у вас надежда на то, что здравый смысл возобладает?
– Такая надежда есть, надежда, что все удастся урегулировать дипломатическим путями. Потому что полномасштабная война никому не нужна, никому она не даст никаких бонусов, кроме неадекватных людей. Потому что жертв будет очень много, если вдруг Россия решится на такое серьезное вторжение. Но отпор со стороны Украины будет очень серьезным – люди, военные настроены очень решительно. Да и А. Павлюк заявил, что украинская армия совсем не та, какой она была в 2014-м году, что мы готовы и что настроение украинских военных очень решительное.
Украинские военные на границе / AP nuotr.
– Как реагирует Херсон на все эти новости? Стало ли в городе больше военных? Готовятся ли люди к ополчению или собирают тревожные чемоданчики? Что происходит?
– В голову каждому человеку не залезешь, я могу сказать о себе и о своем окружении. Конечно, очень тревожно, ведь жизнь для каждого человека – это самое дорогое, что у нас есть.
У нас в каждой области формируются подразделения Сил территориальной обороны. То есть это непрофессиональные военные, которые обучаются и которые при необходимости смогут обороняться. И, по моим данным, очень много людей намерены давать отпор. Если говорить о Херсоне, Херсонской области, то мы наш дух продемонстрировали в 2014 – 2015-м годах, потому что уже тогда в планах В. Путина было идти дальше. Но юг Украины остановил Россию, именно люди остановили, а тогда мы были намного слабее в плане возможности обороняться вооруженными методами. Сейчас этих возможностей больше, армия намного лучше оснащена.
Наталия Бимбирайте / Asmeninio albumo nuotr.
Критическая масса патриотический настроенных людей есть, и успокаивает то, что это довольно много людей. Хотя есть опасность того, что на людей будут влиять обилие фейков и пропаганды. На это надеется Россия.
Мы сейчас наблюдаем активное распространение фэйков на историческую тему, которые уже несколько столетий Россия навязывает Украине. Это переписанная история, уничтоженные часто документальные подтверждения. Это им удалось в Крыму, в Луганской и Донецкой областях, где часть населения стали жертвами российской пропаганды, гибридной информационной войны.
Фейки говорят о том, что юго-восточные земли Украины являются исконно русскими, но это все ложь, никогда они не были российскими. Это мы сейчас доказываем своими археологическими исследованиями. Но всё-таки жертвы этой пропаганды существуют – люди, которые свято верят в то, что рассказывалось в российских учебниках по истории. Кто-то пребывает в страхе, кто-то относится равнодушно, не включаясь, не понимая, что происходит, как и в то, что вообще можно ждать от России.
Россия Украине всегда несла агрессию, и никакой это не братский народ для Украины. Наши народы абсолютно разные, с разной ментальностью, с разной историей. Россия вела себя агрессивно ещё со времён империи, далее был Советский Союз, а сейчас это Россия, Российская Федерация, которая продолжают ту же политику, а соседние страны, народы, терпят только унижение, геноцид и уничтожение.
Херсон / Shuttertock.com
– Вы упомянули о проведенных археологических исследованиях – какие открытия вам удалось сделать?
– Наша литовская диаспора в Херсонской области вместе с археологами из Института археологии Национальной академии наук Украины исследует средневековый город, который был в нашей области. Конкретно идёт речь о крепости Тегин, которая находится в 45 км от Херсона. Так вот, шесть лет экспедиций абсолютно развивают мифы, фэйки о якобы цивилизационный роли императрицы Екатерины II и князя Г. Потёмкина на юге Украины. Якобы они сюда пришли, построили города и все прочее.
На самом деле они в XVIII-м столетии пришли сюда с оккупацией и пытались уничтожить все, что было до них. Они присвоили и переписали историю на свой лад, переименовали города и поселения, и сейчас это всё открывается. Но археология – вещь упрямая. Многое мы открываем, исследуя крепость Тегин, это был один из крупных городов Средневековья на территории нынешней Украины.
Кроме того, за последний месяц мы провели два семинара на тему фэйков в области истории и тому, как им противостоять и что для этого могут сделать местные территориальные общины. Ведь известно, что оккупанты не идут туда, где местное население сопротивляется.
– Как вам кажется, хватит ли единства, которое жители Херсона проявили в 2014-м году? Действительно ли оно окрепло, не выльется ли это в итоге в гражданский конфликт, гражданскую войну? И как вам кажется, действительно ли ваши семинары оказывают влияние на людей?
Украинские военные / AP nuotr.
– Я не думаю, что это выльется в гражданский конфликт. На прошлой неделе мы проводили семинар по идентификации фэйков. Мы рассчитывали, что в нем примет участие до 100 человек, но зарегистрировалось 250. Аудитория семинара – учителя, председатели территориальных громад, работники сельских советов. И, к моему приятному удивлению, канал не смог всех вместить.
Так что я думаю, что, если российские войска всё-таки сюда придут, им не поздоровится. Конечно, мы рассчитываем на поддержку от мирового сообщества, потому что, по сути, мы сейчас в Украине защищаем безопасность всей Европы. Если Украина не выстоит, то мы видели, что было во Второй мировой войне. А сценарий может повториться. Не понимать это может только равнодушный человек.
– Настраивает ли вас на оптимистический лад реакция западного мира – США, ЕС, стран Балтии?
– Мы не только слышим заверения в поддержке, но чувствуем реальную поддержку, в том числе вооружением, то есть реальными действиями. Тут непонятна позиция Германии, по нашему пониманию, личные интересы им важнее безопасности в Европе.
Но надо понимать, что мы в одной лодке, особенно Украина и страны Балтии. Если вдруг Украина не выдержит, то следующими будут страны Балтии, и это уже абсолютно чётко позиционируется.
Литва нам еще в 2014-м году помогала не только словами, но и действиями. Оказывалась огромная поддержка на всех уровнях не только политиками, не только президентом Д. Грибаускайте, которой мы очень благодарны, но и простыми людьми. Литва, кстати, одной из первых решилась оказать Украине военную поддержку, мы это знаем и это ценим. Чтобы нам выдержать и физически, и морально, поддержка очень важна.
Україна втягнута у гібридну війну, в якій дезінформація і фейки є одним з інструментів. Найбільш небезпечний фейк про Південь України – це міф про так звану «Новоросію». Що сьогодні можуть протиставити громадські організації, територіальні громади, освітяни, вчені? Медіа-грамотність, критичне мислення і новий ресурс, який науково спростовує цей міф.
Громадська організація «Культурний центр Україна-Литва» вже 6 років активно підтримує археологічні дослідження на Херсонщині і разом з ІРЦ «Правовий простір» працює над відновленням історичної пам’яті. У фокусі нашої уваги Тягинська територіальна громада і Новокаховська ТГ, де розташовані пам’ятки національного значення – археологічна пам’ятка «Фортеця Тягинь» і пам’ятка архітектури Дозорна вежа (вежа Вітовта). Обидві вони відносяться до історії та культури трьох народів – українського козацтва, Великого князівства Литовського часів князя Вітовта і кримськотатарського народу. В інформаційному просторі відкриття науковців створюють реальну протидію російським фейкам і інформаційним маніпуляціям про історію цих земель.
Зараз вже нікого не треба переконувати, що відновлення історичної пам’яті – це важливо. Проте багато часу було втрачено, а історія України послідовно стиралася і переписувалася під російський імперський наратив більше 200 років. За рік чи два цього не виправиш, тому й досі Північне Причорномор’я і Південь України страждають від відлуння міфологізованої історії про нібито цивілізаційну роль для цих «пустих земель» російської імператриці Катерини ІІ у 18-му столітті; власне на цьому ґрунтується ідея «Новоросії». На жаль, саме таку розповідь про історію Півдня України можна почути і під час екскурсій, і в громадах під час спілкування з людьми.
Задля протидії історичним фейкам і, зокрема, фейку про «Новоросію», ХМГО «Культурний центр Україна-Литва» розробив новий сайт. Він розповідає про фейки як інструмент маніпуляцій з нашою свідомістю і нашою історією. Тут можна знайти і приклади історичних фейків, і зрозуміти, чому деякі з них є дуже небезпечними. Окрема сторінка сайту присвячена дослідженням Фортеці Тягинь та сучасним відкриття Південної середньовічної експедиції Інституту археології НАНУ, які повністю спростовують історичний міф про так звану «Новоросію».
У січні 2022 р. відбулися дві презентації нового сайту і вебінари для керівників територіальних громад Херсонської області, працівників місцевих адміністрацій, вчителів та керівництва шкіл, а також для гідів. Про те, як відрізняти фейки і протидіяти маніпуляціям, і що можуть зробити громади для відновлення справжньої історії України, говорили провідні фахівці, історики, громадські лідери – заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов, д.і.н., професорка, начальниця Південної середньовічної експедиції Інституту археології НАН України Світлана Біляєва, голова правління «Культурного центру Україна-Литва», директорка ІРЦ “Правовий простір” Наталя Бімбірайте, архітекторка і керівниця наукових досліджень ГО “Новокаховське товариство охорони культурної спадщини” Ліза Євсеєва, історик і Голова Херсонської обласної організації Комітету виборців України Дементій Білий.
У сучасному світі інформація формує реальність життя людей. Змінюючи інформацію, можна маніпулювати не лише сьогоденням, але й минулим, стираючи досягнення наших предків або вигадуючи неіснуючі успіхи. Наше вміння вирізняти фейки і протидіяти маніпуляціям завдяки науковим знанням та поширенню достовірної інформації зміцнює кордони нашої держави – так само, як колись їх зміцнювала фортеця Тягинь.
Матеріали розроблені ХМГО “Культурний центр Україна-Литва” в рамках грантової програми проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність», який виконується IREX (Рада наукових досліджень та обмінів) за підтримки Посольств Великої Британії та США. Зміст матеріалів не обов’язково відображає думку та не є офіційною позицією IREX, а також Урядів Великої Британії та США. Дані матеріали дозволяється використовувати із навчальною метою та за умови, якщо це здійснюється безоплатно для кінцевого споживача. Обов’язковим є посилання на IREX та проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність».
