Місяць: Липень 2024

Археологічні дослідження середньовічної фортеці Тягині на Херсонщині унікальні, адже вони стали справою не лише науковців, але й громадських організацій. А ще вони унікальні тим, що стали прикладом того, як громадські організації можуть знаходити нові сенси і навіть в умовах війни втілювати свої мрії.

Фортеця Тягинь і городище, на якому вона розташована, є пам’яткою археології національного значення. Вона розташована у Тягинській громаді Херсонської області неподалік місця, де річка Тягинь впадає у Дніпро. Зараз це вже звільнене правобережжя, але Тягинська громада пережила дуже важчі часи. Власне, важкі часи ще тривають, адже населені пункти громади постійно потерпають від обстрілів росіян з лівого берега. Проте завдяки унікальній спадщині, яка зараз вже відома далеко за межами України, у громади є партнери – в першу чергу, литовці, оскільки Фортеця Тягинь – це спільна культурна і історична спадщина трьох культур – української, литовської та кримськотатарської.

Південна середньовічна експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом докторки історичних наук Світлани Біляєвої досліджувала фортецю з 2016 року. Але справжній прорив стався у 2017-му, коли на розкопки приїхали громадські активісти.

Наталя Бімбірайте, керівниця ГО «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір»» та голова правління ГО «Культурний центр Україна – Литва», згадує:

«На той час ми проводили адвокаційну кампанію на захист іншого об’єкту культурної спадщини – Вежі Вітовта. Вона розташована в тому ж Бериславському районі, десь 40 км від Тягині. Середньовічна вежа, єдина кам’яна споруда такого типу, яка зберіглася в майже незмінному вигляді, потрапляла в котлован будівництва другої черги Каховської ГЕС і була б просто знищена. Звісно, ми не могли змиритися з цими планами. Проти нас тоді було все: вежа зникла з реєстрів об’єктів культурної спадщини, Укргідроенерго мало багатомільйонні плани, про вежу майже ніхто не знав. Наша кампанія тривала більше трьох років, але ми перемогли. Одного дня, коли ми їздили до Вежі, місцевий краєзнавець сказав: «А ви знаєте, що в Тягині археологи копають литовську фортецю?». Звісно, ми одразу туди поїхали. Познайомилися з пані Біляєвою та волонтерами, і з цього почалася не лише співпраця, але й справжня дружба».

З 2017 року громадські організації і особисто Наталя Бімбірайте робили усе можливе, щоб експедиції відбувалися щороку і ставали дедалі масштабнішими і відомішими. Шукали фінансування, зверталися до влади, писали проекти. У 2021 році в Тягинь вже приїхали не лише українські волонтери з різних регіонів, але й литовці. І сама Тягинська громада теж почала дізнаватися більше про дивних людей, які приїжджають щоліта, щоб до сьомого поту копати тверду землю під пекучим південним сонцем.

За таку увагу Фортеця Тягинь віддячила неймовірними знахідками, які відкрили справжню середньовічну історію українського півдня, яку у нас намагалися відібрати – замовчуванням, ігноруванням, свідомою недбалістю (так само як у тимчасово окупованому Херсоні у 2022 році росіяни викрали і вивезли історичні архівні документи, так вони чинили на півдні України і 300 років тому. І, звісно, за радянських часів дослідження середньовічної історії України владі також не були потрібні).

Серед унікальних знахідок – литовські артефакти (накладки на шкіряні торби), арбалетні болти, прекрасна кераміка кримськотатарського походження, навіть керамічний водогін, який був в Тягині вже у 14-15 столітті. Що це означає? Що тут була розвинена цивілізація, а тому історії, які розказують росіяни про те, що південь Україні був «дикими степами», а вони у 18-му столітті принесли сюди якусь цивілізацію – це фейк. Археологія цей фейк спростовує повністю.     

2021 рік подарував неймовірну знахідку – залізну булаву XV століття, і це стало справжньою сенсацією. В Тягині поблизу городища і місця розкопок стоїть пам’ятний знак “Козацька слава”, присвячений подіям 1492 року – тоді біля Тягині українські козаки дали перший бій туркам, про що історики дізналися з переписки литовського князя і кримського хана, і це вважається першою письмовою згадкою про українське козацтво. В інтерв’ю для «Локальної історії» докторка історичних наук Світлана Біляєва припускає, що вона могла належати самому Богдану Глинському, на тоді фактично гетьману Війська Запорозького.

З таким неймовірним арсеналом знахідок громадські активісти і сама Тягинська громада замислилися над створенням історико-культурного парку, який би проявив всю красу і силу Тягині. У 2021 році вже навіть був написаний великий проект, який отримав підтримку Європейської Комісії. А в лютому 2022 року колекцію знахідок Південної середньовічної експедиції «Культурний центр Україна-Литва» і його партнери ГО Центр культурного розвитку «Тотем» повезли в Київ на виставку в Археологічний музей Інституту археології НАНУ. Тоді в повітрі вже відчувалася напруга… Проте виставка вирішили не скасовувати, і вона вдалася: на відкритті були і науковці з НАН України, і посол Литви в Україні Вальдемарас Сарапінас, і голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

21 лютого 2022 року «Культурний центр Україна-Литва» отримав повідомлення про рішення Європейської Комісії – проект про Тягинь підтримано. А наступного ранку почалося повномасштабне вторгнення Росії. Звісно, проект став на паузу. На початку березня 2022 Херсон був окупований, і громадським організаціям та їхнім активістам довелося виїхати з окупації.

Проте на цьому історія Тягині не закінчилася. Власне, вона тільки починається. Поки ЗСУ звільняли правобережну Херсонщину, ІРЦ «Правовий простір», «Культурний центр Україна-Литва» та ГО Центр культурного розвитку «Тотем» вирішили будь-що зберегти колекцію артефактів, а ще реалізувати давню мрію – створити 3D-модель фортеці Тягинь, щоб показати світу, якою вона була за часів Великого князівства Литовського і князя Вітовта, який, власне, і будував лінію фортифікаційний споруд у Північному Причорномор’ї (а це Одеса, Миколаїв, Херсонщина – аж до Тягині).

 Зусилля громадських організацій підтримала Програма сприяння громадській активності «Долучайся!». Першим етапом стала професійна оцифровка колекцію артефактів, яка була врятована дійсно дивом, адже під час окупації Херсона обласний краєзнавчий музей був вщент пограбований. Колекція артефактів Тягині була б вивезена або з великою імовірністю просто знищена. Паралельно на основі матеріалів всіх років досліджень Південної середньовічної експедиції Інституту археології НАНУ, а також досліджень фортеці Тягинь, які 100 років тому здійснив засновник Херсонського краєзнавчого музею Віктор Гошкевич, створювалася 3D-модель фортеці. Грант від Програми сприяння громадській активності «Долучайся!» дозволив залучити найкращих фахівців – компанії «Імерсум» і «eMuseum».

На основі всіх оцифрованих матеріалів вже створюється віртуальний музей Фортеці Тягинь.

«Це надзвичайно важливо – не припиняти цю роботу, адже саме Тягинь доводить історичні зв’язки наших земель з Європою і Кримом, і спростовує російські історичні фейки про так звану «новоросію». Саме тому ми назвали свій проект «Фортеця Тягинь – форпост середньовічної історії українського півдня, і це правда», – підкреслює Наталя Бімбірайте.

Фортеця Тягинь, яка зараз існує як місце на правому березі Дніпра і як віртуальна модель,  дійсно об’єднала не лише людей, але й країни. Завдяки фортеці та спільній історії про Тягинську громаду дізналися в Литві, і наразі важко злічити, скільки допомоги отримала громада від литовців. Серед останній подій – цього літа литовські партнери прийняли до себе та організували безкоштовний відпочинок для тягинчан, дітей та дорослих, і ці спогади дійсно залишаться назавжди не лише як дні спокою і тиші, але й як прояв справжньої підтримки і любові.

А у громадських активістів вже є наступна мрія – що після того, як будуть відбудовані критично важливі об’єкти, школи, лікарні, будинки людей, в Тягині постане й історико-культурний парк, адже незламна історична Тягинь на нього точно заслуговує.

Партнери проекту:

ГО Культурний центром «Україна – Литва»

ГО Центр культурного розвитку «Тотем»

Інститут археології НАН України

«Асоціація миротворчої школи України»

Литовська громадська організація «Допомога Півдню України» (Aid for Southern Ukraine).

Проєкт «Фортеця Тягинь – форпост європейської історії українського півдня» впроваджується ІРЦ «Правовий простір» в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.

Зміст публікації є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Джерело: Громадський Простір

Науковці створюють віртуальний музей середньовічної фортеці й чекають можливості відновити археологічні пошуки

Археологічним дослідженням середньовічної фортеці Тягині на Херсонщині Укрінформ присвячував серію публікацій і до широкомасштабного вторгнення, і вже після 24 лютого 2022 року. Це територія неподалік місця, де річка Тягинь впадає у Дніпро на деокупованому правобережжі області, нині тут – постійні обстріли.

Тепер, коли проводити розкопки фортеці не можна, археологи та волонтери працюють над створенням віртуального музею цієї пам’ятки.

На якому етапі ця робота, як вдалося врятувати частину експонатів з розграбованого ворогами обласного краєзнавчого музею, чому росіянам не подобаються дослідження Тягині, й чому вони важливі для України у контексті цієї війни – говоримо з керівницею громадської організації «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір»» головою правління Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна – Литва» Наталею Бімбірайте, експерткою Катериною Чуєвою та заступником начальника Херсонської обласної військової адміністрації Михайлом Лемаком.

ФОРТЕЦЯ ПІД ОБСТРІЛАМИ

На Півдні України вздовж Дніпра в часи середньовіччя проходили кордони Литовського, Руського і Жемайтійського (ВКЛ). Інколи ВКЛ називають навіть прототипом майбутнього ЄС. А коли наявний кордон, то є фортеці, поселення, митниці, що поєднували східну та західну цивілізації. Це спростовує поширювані росіянами міфи про те, нібито саме вони освоїли Південь сучасної України за часів Катерини II.

– Проєкт «Фортеця Тягинь – форпост європейської історії українського Півдня», у рамках якого ми створюємо віртуальний музей, з’явився як продовження нашого шестирічного дослідження, експедицій до повномасштабного вторгнення Росії. Нагадаю, що Південна середньовічна експедиція Інституту археології НАН України на чолі з докторкою історичних наук, археологинею Світланою Біляєвою досліджувала фортецю на острові Велике Городище, біля села Тягинки, з 2016 до 2021 року включно. Фортеця була побудована за часів Великого князівства Литовського, вона входила до лінії фортифікаційних споруд на південному кордоні цієї держави, нині це Південь України, – каже Наталя Бімбірайте.

Крім того, що ця територія потерпає сьогодні від обстрілів, частина Великого Городища була затоплена після того, як  росіяни підірвали Каховську ГЕС.

Пані Наталя працювала в експедиції: на ній були й організаційні моменти, і допомога у пошуку фінансів, логістика, забезпечення побуту тощо. Протягом усіх років дослідження проводили коштом меценатів та волонтерів. Наприклад, у 2021 році гроші на розкопки фортеці зібрали завдяки благодійній ініціативі місцевих художників. За весь період експедиція отримала лише один грант – від МЗС Литви у 2018 році, і цільове фінансування на видання наукової монографії – від Херсонської облради у 2021 р. Загалом найбільш плідними вважають саме 2018 і 2021 роки.

– Мрія про віртуальний музей була давно, але до 24 лютого 2022 року пріоритетом залишалися археологічні дослідження. А тепер, коли розкопки проводити не можна, руки дійшли і до реалізації ідеї віртуального музею. Проте ми наголошуємо – розкопки тільки призупинені, ми дуже хочемо до них повернутися, експедиція продовжить роботу на Херсонщині, коли це стане безпечно, – каже Бімбірайте.

Вона нагадує, що колекція артефактів, знайдених під час розкопок фортеці Тягині, складається з двох частин. Одна – передана до Херсонського обласного краєзнавчого обласного музею з 2016 до 2020 року. Керівниця експедиції Світлана Біляєва наполягала тоді, що знайдене на Херсонщині має бути представлене у регіоні, збагачуючи колекцію саме херсонського музею.

– Але щороку ми розуміли, що ці знахідки в музеї складають у якісь сховища, і вони не працюють – жодної виставки, жодної реставрації артефактів за кілька років. Ми почали розуміти, що там діла не буде. І ті, хто в Херсоні, знають, чому так відбувалося, чим дихала тодішня директорка музею (екскерівниці Тетяні Братченко у жовтні 2022 року оголосили підозру в колабораційній діяльності, а в 2023-му РНБО внесло її до санкційного списку, – ред.). Ми навіть порушували питання, що треба окремо прописувати в законодавстві, що знайдене археологами й передане в музеї має працювати, не лежати у підвалах. Адже одне з головних завдань таких закладів, крім збереження, – це якраз промоція культурної спадщини.

А коли у 2021 році під час експедиції знайшли булаву XV століття, вирішили організувати виставку в Києві. Попросили в Херсонського обласного краєзнавчого музею на рік експонування близько ста найцінніших знахідок з фортеці, був підписаний відповідний договір між обласним краєзнавчим музеєм та Інститутом археології. Вивезли артефакти з Херсона у січні 2022 року, 16 лютого відкрили виставку у столиці. Так урятувавши – адже обласний краєзнавчий музей росіяни пограбували. Нині договір між музеєм та Інститутом археології пролонгований.

Наразі, за словами Бімбірайте, їхній експедиції не відомо, чи вкрали росіяни з музею в Херсоні інші експонати з фортеці Тягині, які не потрапили в експозицію столичної виставки. Не знають і що сталося з артефактами, які знайшов на тій території на початку минулого століття Віктор Гошкевич (археологічне вивчення пам’ятки поблизу с. Тягинки розпочав у 1914 році Віктор Гошкевич – засновник Херсонського археологічного музею, на базі якого створений обласний краєзнавчий музей, – ред.).

– Друга частина колекції – артефакти, знайдені за час розкопок після 2020 року: ці знахідки досліджували науковці, і після вивчення вони залишалися в Інституті археології. Знаєте, у нас 2021 рік був багатим на відкриття, як ми зрозуміли, «немісцевого значення». Та ж залізна булава – восьмикутна, грушоподібної форми, з орнаментом, із залитим усередину свинцем, – це найбільш рання булава, знайдена на північному Причорномор’ї. Унікальна річ. Нагадаю, що булава – це ознака влади і бойовий атрибут того часу як в Україні, так і в Литві. Вона, кажуть наші експерти, датується XV століттям, належала високому чину – поки що не знаємо, литовському чи українському.

Серед цікавих знахідок 2021 року є також вапняковий камінь із геральдичним знаком, який, імовірно, належав представнику християнського литовського княжого роду з найближчого оточення Вітовта, – капітель колони із сельджуцьким орнаментом. Ці та інші артефакти дають комплексне розуміння важливості кам’яної фортеці, яка відігравала роль морського порту міжнародного сполучення, прикордонного пункту, митниці.

– Близько 30 монет різних народів були знайдені: і кримськотатарські, і польські, генуезькі з кафінською контрамаркою. І кераміка, і скло – тоді це був дуже дорогий посуд. Це свідчить, що це було місто з високорозвиненою цивілізацією, де жили дуже небідні люди, велася торгівля.

3D-МОДЕЛЬ ФОРТЕЦІ: ЯКОЮ ВОНА БУЛА

За словами Наталі Бімбірайте, віртуальний музей – це проєкт громадської організації «Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір”» разом з партнерами – Культурним центром «Україна – Литва», Центром культурного розвитку «Тотем», Інститутом археології НАН, «Асоціацією миротворчої школи України» і литовською громадською організацією «Допомога Півдню України» (Aid for Southern Ukraine) за підтримки програми «Долучайся» та за фінансування Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

– Ми вивчали міжнародний досвід віртуальних музеїв, перед тим як братися за цей проєкт. Найбільше сподобався Чиказький, – ділиться пані Наталя.

Дизайн сайту вже розробили: він буде двомовним, українською та англійською, тут буде представлено оцифровані експонати. Їх розмістять у розділах-«залах», з розповіддю про них, описом. Наразі триває робота з оцифрування та опису експонатів.

– Днями ми вже отримаємо остаточну версію 3D-моделі самої фортеці. Вона буде доступна на сайті віртуального музею, а також надрукована на 3D-принтері, демонструватимемо її як експонат на виставках, – каже Бімбірайте.

Тривимірну модель створювали на основі досліджень, переважно розкопок, які провели Південна середньовічна експедиція ІА НАНУ та Гошкевич. На жаль, малюнків чи гравюр Тягинської фортеці не зберіглося.

Створенню моделі передувала робота науковців та архітекторів: Михайла Ієвлева, Тетяни та Лізи Євсеєвих, які раніше були учасниками експедицій на Тягині під науковим керівництвом Світлани Біляєвої.

– Перед тим як братися до 3D-моделі, треба було зібрати джерельну базу, пройтися по ній і кожну деталь описати й намалювати, зробити креслення. Над цим працювали кілька місяців, і тепер ще більше знаємо про нашу фортецю і про фортеці того часу загалом. Бо Тягинь розкопана не вся, дещо нам довелося реконструювати на підставі того, як будували фортеці цього типу в той період, наприклад, Тракайський, Гродненський, Луцький замки, що були резиденціями Вітовта Великого. Важлива кожна деталь.

У віртуальному музеї, до речі, будуть викладені наукові праці, які стосуються фортифікацій XIV–XV століть і Тягинської фортеці зокрема.

– Важливо все зібрати в одному місці, така у нас мета, – пояснює Бімбірайте.

СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ ПІВДНЯ УКРАЇНИ – БІЛА ПЛЯМА

Паралельно триває процес створення мистецької виставки, пов’язаної з фортецею Тягинню. Кураторка цієї виставки – керівниця Центру культурного розвитку «Тотем» Олена Афанасьєва.

– Виставка буде представлена в чотирьох містах Центру й Заходу України. Ми акцентували на цьому, бо в цих областях майже нічого не відомо про середньовічну історію Півдня. Ми хочемо доводити фактажем, що Південь країни – не менш український, ніж інші регіони. Фінальну мистецьку виставку і презентацію віртуального музею Тягині хочемо провести в Литві. Оскільки нам дуже важливо просувати в європейський простір цю європейську історію Півдня України, – каже Бімбірайте.

За її словами, у другій половині вересня презентація віртуального музею і мистецької виставки відбудеться в посольстві Литви в Україні.

– Чому ми продовжуємо навіть в умовах широкомасштабного вторгнення дослідження Тягинської фортеці? Бо це маловідома сторінка нашої історії, вона про нашу ідентичність, про витоки і про безперервність розвитку української нації. Коли я кажу про витоки – це і про козацтво: саме у XIV–XV століттях почав формуватися цей клас вільних людей, які наймалися до війська на добровільних засадах. Пізніше козаки ставали лицарями, і це дуже важлива теза, що козацтво – то не голота, як нам нав’язували імперські сусіди-московити. Звісно, були різні люди у війську, але загалом – це була еліта. Наша фортеця і наш Південь напряму до історії козацтва дотичні. І ще дуже важливо – історія фортеці, яка вже відкрита, відкопана, усвідомлена, спростовує імперські наративи про так званий їхній проєкт «малоросія» (чи «новоросія»). І про те, що нібито російська імперія у XVIII столітті принесла на наш Південь цивілізацію, і те, що московити і ми – начебто один народ. Це брехня, бо до XVIII сторіччя жодного російського культурного шару в нас немає – нуль. Не існує. Їх тут не було. Крапка. А інші були: поляки, литовці, українці, кримські татари, генуезці, сельджуки – і так далі.

Наталя нагадує, що саме зрадник Сальдо, який нині очолює окупаційну «адміністрацію» на тимчасово окупованій території Херсонщини, на посаді мера Херсона постійно «підсовував» образ Катерини ІІ: тоді робили театралізовані постановки, нав’язували ідею, що нібито до росіян на Півдні України був дикий край.

– Наша Тягинь показує, що в XIV–XV століттях на Херсонщині вирувало бурхливе життя високорозвиненої цивілізації. Тут у XIV сторіччі був керамічний водогін – його знайшли за межами фортеці. Тепер у Росії не скрізь є каналізація. Оце таке важливо говорити. І важливо, щоб ми усвідомлювали: а що відбулося тоді, у XVIII столітті? А відбулося те саме, що ми бачимо тепер: прийшли московити на наші землі, зі зброєю, руйнували, грабували, потім Катерина II наказала написати «свою» історію. Що було до них – знищували або перейменовували і присвоювали. Вона закріпачила український народ. Власне, російський також. Оце їхні заслуги реальні – відкинула в розвитку на сторіччя власну країну. Катерину II мають не поважати навіть на Росії, а не тільки в нас. А для нас вона – ворог, бо знищувала козацтво. Вони, російські імперці, не змінилися, не змінилися їхні методи. Ми з пані Світланою Біляєвою говорили про це відкрито в 2020–2021 роках. Тоді не всі нас розуміли. А тепер ми це бачимо реально, на власному житті. Вони руйнують цивільні об’єкти – як були дикунами, так ними і лишилися, – каже Наталя Бімбірайте.

ЦЕ ПРОДУКТ, ЯКИЙ МОЖНА БУДЕ ДЕМОНСТРУВАТИ СВІТУ

Для заступника голови Херсонської ОВА з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації (СDТО) Михайла Лемака тема Тягинської фортеці та віртуального музею цікава з огляду на те, що він курує питання цифрового розвитку, а також відповідає за міжнародне співробітництво.

– Тягинська фортеця – це об’єкт, який поєднує історію українців та литовців. Це про звʼязок Херсонщини з козаччиною і про те, що Росія намагається затирати, знищувати, нівелювати цю сторінку нашого минулого, яку ми не дуже добре ще знаємо, – що відбувалося на Півдні України у XIV–V століттях.

Він наголосив, що проєкт віртуального музею Тягинської фортеці – один із вагомих інструментів протидії дезінформації та історичним фейкам, які російська пропаганда поширювала і поширює про Південь України. Лемак зазначив важливість того, що віртуальний музей буде двомовним: українською та англійською. Це означає, що не лише українці, але й люди за межами країни матимуть можливість дізнатися більше про нашу історичну спадщину.

– Думаю, що це гарний продукт, який можна буде демонструвати на міжнародній арені, розширивши доступ до артефактів, до наукових досліджень та до самої пам’ятки. До речі, ми обдумуємо, як безпечно провести презентацію віртуального музею на Херсонщині також.

Загалом цифрові інструменти дуже корисні в контексті викликів, з якими стикнулася країна. Ворог щодня руйнує не лише наші інфраструктурні об’єкти, але й об’єкти культурної спадщини. Дуже важливо зберегти їх для майбутніх поколінь.

За його словами, ще один суттєвий акцент – цей об’єкт позитивно впливає на українсько-литовські відносини.

– Якщо казати про цю війну, то треба згадати, що саме Тягинській громаді передовсім почали допомагати литовці після деокупації правобережжя Херсонщини. І не останньою на це вплинула саме наявність Тягинської фортеці на території громади. Бо й литовці вважають цей об’єкт частиною нашої спільної історії. І це стало гарним місточком для побудови різних взаємозв’язків. А тепер, завдяки вдалій взаємодії на рівні Тягинської громади, зокрема взаємодії археологів та громадських інституцій довкола фортеці, наша область суттєво розширила відносини з Литвою. Нещодавно в нас був дуже вдалий виїзд до Литви, у рамках якого ми провели зустріч з головою литовського сейму. За підсумками цієї зустрічі ми домовилися про розширення патронату Литви з однієї громади на всю Херсонську область.

ДУЖЕ ВАЖЛИВО ПОШИРЮВАТИ НАУКОВО ВЕРИФІКОВАНУ ІНФОРМАЦІЮ

– З огляду на той досвід збереження культурної і природної спадщини, який маємо на сьогодні, упевнена, що ні силами тільки державного сектору, ні силами лише фахівців чи організацій громадянського суспільства неможливо здолати виклики такого масштабу, які принесло зі собою вторгнення Росії, – каже дослідниця, експертка з питань музейної справи та культурної спадщини, членкиня правління Спілки археологів України Катерина Чуєва.

Експертка нагадала, що українська культурна спадщина зазнавала втрат протягом двох світових воєн у минулому столітті, а також фактично залишалася заручницею імперської політики Росії та постраждала від репресивних політик Радянського Союзу. У ХХ сторіччі Україна втратила тисячі обʼєктів культурної спадщини й багатьох дослідників, музейних фахівців, діячів культури. Вони були носіями традицій, а також досліджували, зберігали й поширювали знання про спадщину, як-от про архітектуру, археологію, музейні колекції, зібрання рукописів і стародруків.

Катерина Чуєва звернула увагу на те, що з 2022 року в Україні стартували масштабні цифрові ініціативи. Це стосується і музейних колекцій, і навчань, і створення мобільних лабораторій з оцифрування, і використання сучасних методів моніторингу пам’яток, починаючи від супутникових знімків до безпосереднього обстеження на місцях із 3D-скануванням, і знімання з дронів. Вона назвала безпрецедентними масштаби оцифрування архівних документів. Усе це певною мірою страхує в разі надзвичайних ситуацій і втрат.

Як зазначила експертка, нині важливо, щоб усі, у кого є змога, докладали зусиль до збереження культурної спадщини. Мають значення навіть найменші проєкти, які часом можуть стосуватися навіть одного музейного предмета. Тим паче, коли йдеться про такі пам’ятки, як фортеця Тягинь.

Катерина Чуєва зауважила, що ідея віртуальних екскурсій ще з часів пандемії набула великої популярності, і багато українських музеїв реалізували такі проєкти. Зазвичай використовували найпростіші доступні технології, які, проте, давали можливість зафіксувати нехай не фонди, але хоча б постійні експозиції музеїв.

– Віртуальний музей – це не лише фотографії, викладені на сайт. Такий проєкт потребує досліджень, концепції і ресурсів для її втілення та подальшої підтримки. Це також питання авторського права, співпраці з різними інституціями або правовласниками, які надають матеріали для такого музею. Віртуальний музей фортеці Тягині, над яким працюють колеги з Херсона, – це проєкт, що стосується визначної пам’ятки та розкриває важливу сторінку історії України, пов’язану з Великим князівством Литовським. І те, що науковці тепер працюють у таких складних умовах, те, що вдалося зберегти матеріали розкопок фортеці Тягині, які до повномасштабного вторгнення були перевезені до Києва на виставку, те, що їх далі досліджують і презентують широким аудиторіям, – це надзвичайно важливо. Оцифрування музейних колекцій, матеріалів археологічних розкопок допомагає зафіксувати, що саме ми маємо на сьогодні, зафіксувати, що ця спадщина, яка є частиною світового культурного надбання, знайдена тут, на українській землі, – це обов’язково потрібно робити.

Також експертка наголосила на необхідності наукових досліджень, що лежать в основі проєкту віртуального музею фортеці Тягині. Адже на сьогодні критично важливо поширювати лише перевірену, науково верифіковану інформацію, що стосується нашого минулого. Це питання довіри до України та українських фахових спільнот особливо гостре, якщо взяти до уваги масштаб поширення російської пропаганди та фейків стосовно України. Тому наукове знання, збереження спадщини, використання сучасних технологій – усе це нам сьогодні дуже потрібно.
Фото з архіву «Культурного центру Україна – Литва»

Джерело: Укрінформ

«Віктор Іванович провів багато археологічних розкопин, як сам, так і з участю російських археологів, особливо проф. Б. Фармаковського, який «пограбував Херсонщину», як казав Віктор Іванович, бо все, що було найкращого здобуто при розкопинах, відсилав до Петербургу. Такі «археологічні крадіжки» змушували Віктора Івановича ховати під замок деякі особливо цікаві та рідкісні знахідки, щоб вони не попали до Імператорського Ермітажу. Він болів душею, коли в Херсонщині забирали до Московщини речі, зв’язані з історією краю й народу».

Це – цитата з книги Володимира Кедровського, державного і політичного діяча, полковника Армії УНР, очільника Державної інспекції військ Армії УНР, про Віктора Гошкевича – засновника Музею старожитностей у Херсоні, який нині носить назву Херсонського обласного краєзнавчого музею. Книгу, яку видали в Нью-Йорку у 1966 році, не популяризували за часів СРСР. Більше того, лише за її публічну згадку на окупованих СРСР теренах можна було дуже сильно постраждати. Як і за твердження про українську історію, яка доводила: цивілізація існувала тут, на Херсонщині, задовго до того, як сюди прийшли росіяни.

Віктор Гошкевич у 1914 року вивчав зокрема і фортецю Тягинь на Херсонщині. Мріяв створити археологічну мапу. Втім, не вдалось. Але саме його напрацювання лягли в основу того, що сьогодні створюють науковці разом із ГО «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» на чолі з Наталею Бімбірайте та партнерами.

Наталя Бімбірайте у Тягині у 2017 році
Фото: Культурний центр «Україна – Литва»
Автор: Культурний центр «Україна – Литва»

Віртуальний музей «Фортеця Тягинь» – перший подібний музей про Херсонщину

Можливо, якби Віктор Гошкевич жив у наші дні, він би був одним із творців віртуального музею фортеці Тягинь. Втім, саме його робота допомогла сучасним дослідникам цієї місцевості. Віртуальний музей – це проєкт громадської організації «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» разом з партнерами – «Культурним центром Україна – Литва», Центром культурного розвитку «Тотем», Інститутом археології НАНУ, «Асоціацією Української Миротворчої Школи» і литовською громадською організацією «Допомога Півдню України» (Aid for Southern Ukraine) за підтримки програми «Долучайся» та за фінансування Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

«На жаль, малюнки чи гравюри Тягинської фортеці не збереглися, — каже Наталя Бімбірайте, Голова правління «Культурного центру «Україна – Литва». — Втім, з нами працювали науковці – історики, археологи, архітектори, які допомогли максимально дослідити фортецю».

Зараз, коли робота археологів на території фортеці неможлива вже протягом двох років через російську окупацію та обстріли, громадські діячі разом із науковцями створюють саме віртуальний музей. Робота науковців стала основою для створення тривимірної моделі фортеці. Це перший подібний музей в історії – віртуальний музей історичної локації на Херсонщині.

«Ми вивчали досвід різних віртуальних музеїв світу, — каже Наталя Бімбірайте. — Перед тим, як почати проєкт, ми мали дослідити, як це робили у світі. Чиказький віртуальний музей видався нам найкращим, але він хоч і надихнув, наш музей все одно буде трохи іншим».

Сайт-музей буде двомовним: інформація на ньому буде українською та англійською мовами. Як і в класичному музеї, тут будуть розділи-«зали» з оцифрованими експонатами з детальними описами. Власне над останнім зараз і працюють доволі активно.

«Ми вже маємо остаточну 3D-модель самої фортеці: Її створили наші партнери – компанія «Imersum», — каже пані Наталя. — Вона буде доступна на сайті віртуального музею, а потім ми надрукуємо її на на 3D-принтері та демонструватимемо на виставках».

Ось так виглядатиме 3D-модель фортеці

3D-модель фортеці Тягинь
Фото: Культурний центр «Україна – Литва»
Автор: Культурний центр «Україна – Литва»

3D-модель фортеці Тягинь
Фото: Культурний центр «Україна – Литва»
Автор: Культурний центр «Україна – Литва»

3D-модель фортеці Тягинь
Фото: Культурний центр «Україна – Литва»
Автор: Культурний центр «Україна – Литва»

На розкопки приїздили небайдужі українці звідусіль

«Одного разу прийшов оглянути музей новопризначений губернатор, барон фон Гревеніц, що походив з прибалтійських німців. Гошкевич давав йому пояснення в різних відділах, звичайно московською мовою, аж поки не дійшов до відділу запорозької старовини. Тут він відразу змінився.

— Тепер ми прийшли у відділ недавньої історії цього краю, — заговорив він по-українськи. — Речі, зібрані в цій кімнаті, належать до найбільш героїчного, блискучого періоду життя цього краю, коли на цих степах жило і боролося за свою віру й свободу з ворогами-напасниками запорозьке військо.

Губернатор перебив його сердитим тоном: — Что за галіматія?! На каком воляпюке вы гаварітє?

— Це не волапюк, — спокійно відповів Гошкевич, — це мова народу, який заселює край, що ним вашому превосходительству доручено управляти. Цю мову почуєте ще не раз.

Ще добру годину довелося губернаторові вислухувати оту “галіматію”, так що бідолаха аж упрів. Після того казали, що він хотів адміністративним порядком вислати Гошкевича з Херсонської губернії, але довідався, що Віктор Іванович, уже висланий попереднім губернатором, формально живе в Таврійській губернії, за Дніпром, а до Херсону приїздить лише на працю. До того ж за Гошкевичем стояла Академія Наук та різні археологічні товариства Росії і Західньої Європи.

Отак без галасу, не шукаючи признання, працював Гошкевич для українського відродження, а відділ запорозької старовини в його музеї властиво був науковою інституцією, де він читав, правда не систематично, лекції з історії України».

У віртуальному музеї «Фортеця Тягинь» планують викласти також наукові праці, які стосуються фортифікацій XIV–XV століть і Тягинської фортеці зокрема.

«Це зайвий раз доводить, що цивілізація на Херсонщині існувала задовго до того, як сюди потрапила Російська імперія, — розповідає Наталя Бімбірайте. — Ці напрацювання особливо цінні у спростуванні російських фейків і наративів, які вони просувають попри все. Зокрема про те, що до їхнього приходу на Херсонщини нікого і нічого не було. Було, а головне – була цивілізація. Саме тут були південні межі Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, а Російська імперія, яка окупувала Північне Причорномор’я наприкінці 18 ст. насаджувала тут колоніальні порядки».

Саме такої думки дотримується і докторка історичних наук Світлана Біляєва – очільниця експедиції Інституту археології НАН України, яка проводила розкопки Тягинської фортеці та городища у 2016-2021рр.

«Ще до заснування фортеці, — зазначає науковиця, на території острова Велике Городище було розташоване одне з найбільших Дніпровських міст Улусу Джучі, залишки якого свідчать про розвиток благоустрою, зокрема наявності водоводу, високий рівень матеріальної культури. Фортеця Тягинь, яка була побудована за наказом Великого князя литовського Вітовта, на південно-східному кордоні князівства, замикала фортифікаційну лінію і водночас сприяла розвитку економіки і торгівлі між Сходом і Заходом. За типологічними особливостями вона входила до кам’яних фортець замкового типу, які були характерні для інших регіонів Європи, тогочасного рівня оборонного зодчества. Про це свідчить і планування фортеці, і знахідка генуезької бомбарди у кутовій вежі. З писемних джерел відомо про наявність тут митниці, і можливо саме з нею пов’язані знахідки литовських хрестоподібних накладок. Завдяки підводним дослідженням О.В. Чубенко і М.М. Ієвлева знайдено місце пристані, куди приходили кораблі».

Світлана Біляєва під час роботи на розкопках
Фото: Культурний центр «Україна – Литва»
Автор: Культурний центр «Україна – Литва»

Розкопки значно збагатили колекцію матеріалів, які сьогодні знаходяться в руках українських науковців для подальшого аналізу і збереження. Широкому загалу вони постануть вже в оцифрованому вигляді.

В різні роки на території фортеці Тягинь знайдені близько тридцяти монет різної належності: кримськотатарські, генуезькі, польські тощо. Керамічний посуд, близький до деяких груп Кримського столового посуду з поливою та сграфіто, імпорти скляного посуду, детали костюму. зброя, залишки монументальних будинків у внутрішніх дворах фортец, інколи із декором у сільджуцькому стилю, свідчать про синкретичну культуру Півдня, характерну і для інших цивілізованих просторів, активні торгівельні стосунки. У 2021 році, зокрема, знайшли вапнякову плиту із геральдичним знаком. Скоріш за все, він належав представнику християнського литовського княжого роду з найближчого оточення князя Вітовта. І це лише частина артефактів, які дають зрозуміти, наскільки важливою була ця кам’яна фортеця, яку роль відігравала вона для прикордонного пункту.У томуж ювілейномудля країни році під час розкопок знайшли булаву XV століття, яка була водночас і зброєю і символом влади у Литві і Україні, символом наших гетьманів. Саме тоді й вирішили показати знахідки у Києві

Булава, знайдена на розкопках у Тягині.
Фото: Культурний центр «Україна – Литва»
Автор: Культурний центр «Україна – Литва»

Проведення розкопок – це завжди доволі дорого. Гроші збирали різними способами. Роль менеджерки в усіх експедиціях брала на себе Наталя Бімбірайте. Вона шукала кошти, організовувала логістику і побут. Гроші здебільшого давали меценати та просто небайдужі люди. На розкопки їхали як науковці, так і ті самі прості люди, які своїм коштом добирались до місця і працювали як волонтери. Люди їхали з різних куточків України, часто разом із дітьми, які залюбки допомагали і дізнавались цікавинки з історії України.

Михайло, волонтер з Луганщини. 2021 рік
Фото: Культурний центр «Україна – Литва»
Автор: Культурний центр «Україна – Литва»

Студенти ХДУ у 2020 році
Фото: Культурний центр «Україна – Литва»
Автор: Культурний центр «Україна – Литва»

У 2021 році гроші на розкопки фортеці зібрали завдяки благодійній ініціативі місцевих художників. За весь період експедиція отримала лише один грант – від МЗС Литви у 2018 році, і цільове фінансування на видання наукової монографії – від Херсонської облради у 2021 р. Найбільш плідними організатори вважають 2018, 2020 та 2021 роки. Наталя Бімбірайте також додає: «Особлива подяка Сергію Нємцеву і його команді студентів Херсонського державного університету, без яких сезон експедиції 2020 не був би таким успішним. А саме того сезону була відкрита кутова вежа фортеці».

Команда експедиції 2020 року
Фото: Культурний центр «Україна – Литва»
Автор: Культурний центр «Україна – Литва»

Світлана Біляєва проводить екскурсію на розкопках
Фото: Культурний центр «Україна – Литва»
Автор: Культурний центр «Україна – Литва»

Сергій Нємцев та Світлана Біляєва
Фото: Культурний центр «Україна – Литва»
Автор: Культурний центр «Україна – Литва»

Про віртуальний музей мріяли давно, каже Наталя Бімбірайте, але до окупації Херсонщини Росією все ж таки віддавали пріоритет дослідженням «в полях». Окупація та обстріли зрештою унеможливили продовження розкопок – і руки дійшли до віртуального музею.

Про віртуальний музей дізнається весь світ

Віртуальний музей «Фортеця Тягинь» — це продукт, про який має знати весь світ, упевнений заступник начальника Херсонської ОВА з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації (СDТО) Михайло Лемак:

«Тягинська фортеця – це об’єкт, який поєднує історію українців та литовців. Це про звʼязок Херсонщини з козаччиною і про те, що Росія намагається затирати, знищувати, нівелювати цю сторінку нашого минулого, яку ми не дуже добре ще знаємо, – що відбувалося на Півдні України у XIV–XV століттях. Думаю, що це гарний продукт, який можна буде демонструвати на міжнародній арені, розширивши доступ до артефактів, до наукових досліджень та до самої пам’ятки. До речі, ми обдумуємо, як безпечно провести презентацію віртуального музею на Херсонщині також».

Коментуючи ідею створення віртуального музею, і чиновники, і експерти наголошують: проєкт віртуального музею Тягинської фортеці – один із вагомих інструментів протидії дезінформації та історичним фейкам, які російська пропаганда поширювала і поширює про Південь України. І саме позиціонування музею українською та англійською має стати запорукою того, що правду про історію Херсонщини може дізнатись весь світ.

Розробка віртуального музею не зупиняє розкопки, каже Наталя Бімбірайте: до них повернуться, щойно це буде можливо, адже попереду – ще багато роботи і нових знахідок та відкриттів.

Частина команди, яка займалась науковою роботою та цифровізацією, під час форуму у Києві, 2024 рік
Фото: Культурний центр «Україна – Литва»
Автор: Культурний центр «Україна – Литва»

Роками знахідки в херсонському музеї просто складали до сховища

«В роках 1912, 1913 1914, коли Херсонське Губерніяльне Земство влаштовувало загальноосвітні курси, на які прибувало до 750 учителів з різних закутин губернії, Гошкевич вечорами, без дозволу курсової адміністрації, викладав курс історії України. Це були ядерні, надзвичайно мальовничі лекції, які захоплювали слухачів і викликали в них бажання основніше студіювати історію рідного краю».

У 2022 році підозру у вчиненні державної зради отримала тодішня очільниця Херсонсього ообласного краєзнавчого музею Тетяна Братченко. З перших тижнів окупації Херсона росіянами стало відомо, що вона співпрацює з ними. Пізніше вона публічно це підтвердила своєю появою в етері окупаційного телебачення, згодом очолила окупаційний двійник музею. До речі, зараз вона у росіян «офіційно» музей не очолює – окупаційною керівницею стала інша колишня працівниця музею, яка активно поширювала російські наративи про «заснування» Херсона Тетяна Шандра.

Саме до херсонського обласного краєзнавчого музею передавали колекцію артефактів, які знаходили під час розкопок фортеці Тягинь, у 2016 – 2020 роках. Світлана Біляєва, яка керувала експедицією, наполягала: знайдене на Херсонщині має бути представлене у регіоні, збагачуючи колекцію саме херсонського музею. Власне, продовжувала ідеї Віктора Гошкевича, який також волів збагачувати колекцію і лишати її в Херсоні:

Але щороку ми розуміли, що ці знахідки в музеї складають у якісь сховища, і вони не працюють – жодної виставки, жодної реставрації артефактів за кілька років. Ми почали розуміти, що там діла не буде. І ті, хто в Херсоні, знають, чому так відбувалося, чим дихала тодішня директорка музею. Ми навіть порушували питання, що треба окремо прописувати в законодавстві, що знайдене археологами й передане в музеї має працювати, не лежати у підвалах. Адже одне з головних завдань таких закладів, крім збереження, – це якраз промоція культурної спадщини.

З метою організації виставки попросили у Херсонського обласного краєзнавчого музею на рік експонування близько ста найцінніших знахідок з фортеці: підписали відповідну угоду між обласним краєзнавчим музеєм та Інститутом археології і вивезли артефакти з Херсона у січні 2022 року. А вже 16 лютого виставка відкрилась у Києві. Фактично так і врятували безцінні експонати, адже краєзнавчий музей у Херсоні росіяни пограбували з дозволу, а може і під проводом Тетяни Братченко. Нині договір між музеєм та Інститутом археології пролонгований: «Хочу подякувати за допомогу депутатам Херсонської обласної ради Павлу Александрову та Вікторії Гавренковій, — додає Наталя Бімбірайте. — Вони тоді в буквальному сенсі упередили супротив директорки музею передати експонати до Києва. Хто б знав, що незабаром ми побачимо, що це – людина, яка чекала на росіян».

Наталя Бімбірайте каже: їхній експедиції наразі не відомо, чи вкрали росіяни з музею в Херсоні інші експонати з фортеці Тягині, які не потрапили до експозиції виставки у Києві. Не знають і що сталося з артефактами, які знайшов на тій території на початку минулого століття Віктор Гошкевич. В музеї продовжують працювати правоохоронці та Служба безпеки України, документуючи злочини росіян проти історичної спадщини України. Відтак, ані переліків вкраденого, ані інформації про те, що залишилось в музеї, наразі не поширюють. Втім, рано чи пізно ця інформація стане надбанням широкого загалу і ми зрештою дізнаємось про долю артефактів, які так віддано збирали науковці на Херсонщині.

Наталя Бімбірайте запевнила: вже восени презентацію віртуального музею побачать мешканці різних міст України та Литви. Анонси та цікавинки з заходів ми обов’язково презентуємо на сторінках Кавун.City. Бережімо та вивчаємо нашу історію!

«Праця Гошкевича лишила по собі великі наслідки, бо виховав він сотки різного формату українських національних та політичних діячів. Доживши до великих подій, що привели до створення української держави, він міг спокійно сказати словами старця Симеона: «Нині відпускаєш душу раба твого, Господи».

У статті використані цитати з книги Володимира Кедровського «Обриси минулого».

Праця до заходу сонця під час розкопок. 2021 рік
Фото: Культурний центр «Україна – Литва»
Автор: Культурний центр «Україна – Литва»

Джерело: Кавун.Сity