Автор: legalspace-dev

Будівництво Каховської ГЕС-2: зміни, які структурно руйнують наші екосистеми (16.05.2021)

Чиста питна вода, зменшення її дефіциту, захист і відновлення екосистем — одна з цілей сталого розвитку ООН. Ще одна, не менш важлива, — стимулювання розвитку екологічно чистої енергетики. Зокрема, через розширення виробництва джерел сонячної, вітрової енергії, пошуку нових технологій акумуляції та свідомого споживання.

У грудні 2019 р. ЄС представив Європейський зелений курс, ціль якого — протягом 30 років перетворити Європу на перший у світі кліматично нейтральний континент. А вже у 2020 році затвердив стратегію біорізноманіття, у якій, зокрема, планує відновити щонайменше 25 тис. км річок.

У грудні 2020 року уряд України затвердив перелік пріоритетних для держави інвестиційних проєктів на три наступні роки. Серед них — будівництво Каховської гідроелектростанції — 2, Канівської гідроакумулюючої електростанції, реконструкція другої черги гідроелектростанцій і будівництво третьої черги Дністровської гідроакумулюючої електростанції.

Основним документом для рішення була Програма розвитку гідроенергетики до 2026 року, ухвалена кабінетом міністрів у 2016 році. Програма спрямована на підвищення стійкості та надійності роботи об’єднаної енергетичної системи України та інтеграцію її в Європейську енергетичну систему, а також на зменшення обсягу споживання паливних ресурсів і техногенного навантаження на довкілля, а також збільшення потужності ГЕС і ГАЕС у загальному енергетичному балансі до 15,5 %.

Проте екологи, громадські активісти, юристи проти такого рішення. Їх непокоїть відсутність у Програмі експертних обґрунтувань, оцінки сучасного стану водних екосистем, публічного обговорення та погодження з Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів і Державним агентством водних ресурсів України. Будівництво Каховської ГЕС — 2 може пошкодити історико-культурну спадщину, зокрема пам’ятку архітектури національного значення «Вежу Вітовта». Низка правозахисних організацій протягом п’яти років оскаржує цю програму розвитку в суді.

Більшість проєктів Програми розвитку реалізують ПАТ «Укргідроенерго», проєкт «Добудова Ташликської ГАЕС — державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». 

Про ситуацію з упровадженням програми розвитку гідроенергетики, загрозами великого будівництва й альтернативними варіантами виробництва електроенергії говорили після перегляду документальної стрічки «Ґабріель повідомляє з чемпіонату світу», який організували низка кіноклубів Docudays UA під час Кампанії зі збереження довкілля — на підтримку реформи сфери довкілля в межах проєкту «Мережа DOCU/CLUB — за реформи!», що фінансується Європейським Союзом і Національним фондом на підтримку демократії.

Серед учасників обговорення були Руслан Гаврилюк, Голова Ради Національного екологічного центру України, Дмитро Іванов, співкоординатор водного напрямку та керівник Канівського підрозділу Національного екологічного центру України, Наталя Бімбірайте, голова правління «Культурного центру Україна-Литва», Олександр Степаненко, виконавчий директор ЕГО «Зелений світ» і Софія Шутяк, провідна юрисконсультантка МБФ «Екологія – Право – Людина». Модерували подію Наталка Добрянська та Володимир Ханас. 

Яка позиція держави щодо Каховської ГЕС — 2?

Будівництво Каховської ГЕС — 2 передбачене на наявному водосховищі у Херсонській області в межах територій Новокаховської міської ОТГ. Основним аргументом для будівництва є неповне використання гідроенергетичного потенціалу Дніпра — здатність річки виробляти електроенергію. У результаті передбачають приріст виробництва електроенергії через зменшення холостих обертів і зміни режиму роботи електростанцій. Представниця компанії «Укргідроенерго» Оксана Гуляєва стверджує, що Каховське водосховище не змінить рівень експлуатації та не буде використовуватись додаткова вода для ГЕС-2:

«Вода розподілятиметься між вдома станціями. Зміниться режим: станція  працюватиме не цілодобово, а дві години зранку та дві години ввечері. Необхідна екологічна витрата води — 500 метрів кубічних за секунду для осіннього періоду залишиться, але забезпечуватиметься обома станціями».

У лютому 2021 року Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України надало висновок щодо впливу на довкілля від будівництва Каховської ГЕС — 2. Міністерство вважає допустимим за дотримання екологічних умов провадження діяльності. 

Що стосується Дністровської ГЕС, то за словами представниці Укргідроенерго, проєкт будівництва призупинено до моменту розробки схеми оцінки гідроенергетичного потенціалу річки.

Які небезпеки вбачають екологи?

Понад 80 років тому на території України збудували першу гідроелектростанцію на Дніпрі — ДніпроГЕС. Її розміщення обрали з урахуванням найбільшого перепаду рівнів води, важливого для ефективного використання в гідроенергетиці. Наступні гідроелектростанції на Дніпрі побудовані на рівнинних ділянках річки. Тому були затоплені великі території орних земель, населених пунктів, тисячі людей виселили. Найнижче за течією розташована Каховська ГЕС. Схожий підхід використали для створення каскадів ГЕС на Дністрі. Нині приблизно 1 % території України — дно водосховищ.

Олександр Степаненко стверджує, що проєкт будівництва ГЕС, який нині пропонує Укргідроенерго, не відрізняється від підходу радянських стратегів:

«Вони всі передбачали грубе брутальне втручання в річкову екосистему: глухі греблі, глибокий підпор, затоплення прилеглих територій. У результаті — втрати природної, історико-культурної спадщини та туристичного потенціалу. Під час будівництва Каховської ГЕС затопили частково Хортицю, повністю Великий Луг — житницю Запоріжжя, задля Ташлицької ГЕС зруйнували частини Бузького Гарду, останнього притулку запорожців, Канівської ГЕС — шевченківські місця, Дністерської — багату культуру, яка формувалася в долині річки, масу пам’яток історико-культурної та природної спадщини, під загрозою перебуває Дністровський каньйон». 

Наталя Бімбірайте вважає, що подібні проєкти показують насамперед відсутність свідомої державної політики:

«Ми оголошуємо, що розвиваємо на Херсонщині та півдні країни туризм. Водночас, проєкт будівництва ставить на ньому хрест, як мінімум на період будівництва. Ніхто не узгоджував проблему розвитку аграрного сектору. Ще один важливий аспект — економічна доцільність. Вкладається 18 мільярдів кредитних гривень, кредит вішається на державу. У результаті обіцяють тисячу робочих місць. Але чи не занадто дорогі робочі місця?». Експертка переконана, що нині час не нового будівництва, а переосмислення того, що маємо: екологічних, економічних і соціальних наслідків.

Дмитро Іванов також стверджує, що немає злагодженого аналізу ситуації на рівні держави:

«Водосховища підняли рівень Дніпра, тож притоки опинилися нижче його рівня. Тридцять чотири насосно-компресорні станції перекачують їх. Кількість електроенергії, яка витрачається для цього, більша, ніж її виробляє ГЕС. Це повністю нівелює виробництво електроенергії із шести ГЕС на Дніпрі». 

Будівництво третьої черги Дністровської гідроакумулюючої електростанції негативно вплине на екосистему річки не лише на території України. Дністер — транскордонна річка, тому є небезпека погіршення відносин між державами, де він протікає. Олександр Степаненко розповів, що всі екологічні ризики та негативи отримує район нижньої течії Дністра — внаслідок діяльності Дністровської ГЕС:

«Навесні річка стикається з дефіцитом паводкової хвилі, яка є життєдайною для дністровських плавнів і Дністра в нижній течії. Змінюється гідробіологія та температурний режим річки. Екосистема річки за ті 30 років існування Дністровського гідровузла дуже постраждала. Молдовська сторона постійно наголошує, що за це від України має бути якась компенсація».

Будівництво ГЕС впливає і на міжнародні зобов’язання України у сфері охорони водного середовища. Україна є учасницею ряду міжнародних ініціатив: Бернської конвенції та Смарагдової мережі, Кіотського протоколу, подала запит на участь у стратегії Європейського зеленого курсу. 

Софія Шутяк зауважила, що в межах Водної рамкової директиви держава зобов’язана розробити до 2024 року План управління басейнами річок України — оцінки сучасного стану, розгляду кожної річки як цілісної екосистеми.

Як руйнуються природні режими?

«Екосистеми — це той ресурс, завдяки якому ми живемо», — стверджує Руслан Гаврилюк.

На його думку, Дніпро нині вже не річка, а каскад водосховищ, гідроелектростанції — тромби, які закупорюють течію. Єдина природна частина — після греблі Каховського водосховища. Каховська ГЕС — 2 однозначно посилить змінений природний режим водосховища. В цьому переконаний Дмитро Іванов:

«Зменшена швидкість течії річки, її проточність. Цвітіння Дніпра багато в чому пов’язане з тим, що змінена проточність, а з нею — іхтіофауна. Зруйновані береги, прибережні водосистеми. Підвищився рівень ґрунтових вод: відбувається засолення, або навпаки — ґрунтовий рівень зменшується. Це ті зміни, яких ми не бачимо. Але вони структурно руйнують наші екосистеми».

Тому водосховища, на його думку, — вороги природи. Також через водосховища Дніпро не здатен самостійно перебороти вплив скидів забрудненої води з великих міст. До того ж, водосховища шкодять викидами у повітря метану, який впливає на кліматичні зміни.

Руслан Гаврилюк погоджується з відомим твердженням, що водосховища забезпечили людей питною водою. Це одна з екосистемних послуг річок. Проте не єдина. Так звані екосистемні послуги обраховуються за різними показниками. Тому, за словами Руслана, держава має не просто говорити:

«Використаймо потенціал Дніпра, тому що він є».

А врахувати інструменти, які міжнародна асоціація гідроенергетики вже впроваджує. І українські гідроенергетики, члени цієї асоціації, чомусь не бачать їх — прозорих інструментів оцінки проєктів».

Чи є альтернативні рішення?

Експерти стверджують, що думка про надзвичайну корисність, екологічність гідроенергетики за сучасних умов є хибною. Нині її основна функція — підтримка балансу в загальній енергетичній системі України, акумулювання енергії. Сонячні, вітрові електростанції не здатні зупинитися та виробляти менше. Водночас, вони не можуть працювати вночі у безвітряну погоду. Атомні електростанції виробляють надлишок електроенергії, яка не споживається повністю. 

У пікові години навантаження енергосистемі потрібні швидкі джерела створення енергії. Їхню роль виконують гідроакумулюючі станції. Майже 40 років триває будівництво Дністровської гідроакумулюючої електростанції. Нині працюють лише три гідроагрегати. Коли запустять усі сім, вона стане найбільшою гідроакумулюючою станцією в Європі. 

Проте такий спосіб балансування не безальтернативним. Технологій маневрування потужностей в енергосистемах нині існує декілька десятків: хімічні, термічні, механічні, електричні. Однією з нових можливостей є акумуляторні поля. Це системи накопичення електроенергії у вигляді великих промислових літій-іонних акумуляторів. Їхні переваги — мобільність, швидкість будівництва, дешевизна. Вони накопичують електроенергію, коли потреба в ній невисока, і віддають — у період пікового навантаження. Та найважливіше те, що вони не впливають на екосистеми.

Системи накопичення електроенергії у вигляді великих промислових літій-іонних акумуляторів

«Найвідоміша акумулююча станція побудована в Австралії компанією Тесла, — говорить Денис Іванов. — За кілька років свого існування це дало змогу зекономити приблизно 40 % електроенергії за рахунок комп’ютерної системи балансування виробництва та споживання. Крім того, вона вдвічі дешевша, а таке акумуляторне поле займає лише 1 га території».

Найбільшою проблемою наразі, на думку експерта, є те, що наша держава не хоче займатися пошуком альтернативних джерел накопичення енергії:

«Жоден склад уряду за весь час не провів аналізу способів маневрування енергосистем, які будуть найбільш ефективним для екології, науки, економічної доцільності. Незалежний, проведений державою, а не окремим господарюючим суб’єктом, зацікавленим у гідроенергетиці. Це має бути замовлення уряду академії наук. Академія наук має провести величезне дослідження технологій, які існують у світі й ефективні для української енергосистеми. Ми на цьому наполягаємо багато років, але уряд нас не чує». 

Гідроенергетика справді ефективна у певних природних умовах, коли є великий перепад рівнів, — наголошує Руслан Гаврилюк.

«Норвегія дозволяє собі розвивати гідроенергетику та забезпечувати нею понад 90 % енергобалансу та ще покривати пікові навантаження Німеччини. В України такого потенціалу просто немає. І Дніпро –- це найбільш яскравий приклад знищення річки для цілей електроенергетики. Ніде рівнинна річка не є повністю зарегульована», — сказав він.

Як можна вплинути на ситуацію?

Міжнародний благодійний фонд «Екологія – Право – Людина», який представляє Софія Шутяк, як і Національний екологічний центр України, оскаржують план розвитку гідроенергетики до 2026 року. Проте наразі у жодної організації немає успішного рішення. Справа вже третій рік «висить» у Касаційному суді.

«Коли ми говоримо про вплив на довкілля, то всі хочуть побачити шкоду вже,  — продовжує Софія, — а саме прийняття документу безпосередньої шкоди не породжує. Тому цей механізм потребує напрацювання практики юристами».

Також Національний екологічний центр України надсилає звіти до різних європейських моніторингових ініціатив. Зокрема, до мережі «Бенквоч» (CEE Bankwatch Network), яка стежить за екологічною, соціальною та економічною безпекою проєктів, які фінансують європейські фінансові структури.

«Маємо прецедент щодо Канівської ГАЕС, — пояснює Дмитро Іванов. — Після нашого звіту до «Бенквоч» фактично зупинене фінансування проєкту ГАЕС: підтверджена екологічна небезпека або відсутність гарантії, що цієї небезпеки не буде».

Проте громадськість також має дієві інструменти впливу. З жовтня 2018 року діє Закон «Про стратегічну екологічну оцінку» (далі — СЕО). Тому будь-які документи стратегічного планування, які впливають на довкілля, мусять проходити СЕО. І кожен/кожна може взяти в ній участь.

Інший дієвий інструмент – рішення об’єднаних територіальних громад, які нині розробляють велику кількість нових документів, зокрема, як використовувати воду і звідки брати електроенергію.

Історія, пов’язана з програмою розвитку гідроенергетики, проблемами, які вона несе, передусім є загрозою порушення права людини на безпечне довкілля, – переконаний Денис Іванов. Порушується право людини на участь в обговоренні своєї екологічної долі у діалозі з державою.

 ***

В українських реаліях радість від посилення енергетичної системи не компенсує невідворотні руйнування екосистеми. 

Інформування – той спосіб, який кожен із нас може використовувати для того, щоб ці невідворотні зміни не відбулися. Перегляд кінострічки та обговорення проєкту будівництва Каховської ГЕС 2 – частина кампанії по збереженню довкілля – на підтримку реформи сфери довкілля, які організовані кіноклубами Docudays UA при КП «Тернопільська кінокомісія» (Тернопіль), Чортківській  центральній районній бібліотеці (м. Чортків, Тернопільська область), СЗШ № 48 (Львів), ГО «Патронус» (Львів), ГО «Докудейз» (Київ, Херсон), Обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка (Чернівці) в межах проєкту «Мережа DOCU/CLUB – за реформи!», що фінансується Європейським Союзом та Національним фондом на підтримку демократії.

Слідкувати за ходом кампанії, або ж долучитися до неї можна на фейсбук-сторінці Мережі DOCU/CLUB.

Матеріал створено спеціально для Greenpost.ua.

Нагадаємо, що «Укргідроенерго» не погоджується з рішенням Херсонської ОДА, яке зупиняє розробку і подальше будівництво Каховської ГЕС-2.

Джерело: GreenPost 

На Херсонщині зібрали кошти для розкопок середньовічної фортеці Тягинь (05.05.2021)

На Херсонщині завдяки благодійній ініціативі місцевих художників зібрали необхідні мінімальні кошти для цьогорічних розкопок, що проводить Південна середньовічна експедиція на фортеці Тягинь – спільній історичній та культурній спадщині України та Литви.

Про це кореспонденту Укрінформу розповіла голова правління Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна – Литва», директорка ГО «ІРЦ «Правовий простір» Наталя Бімбірайте.

«Зібрали 62 640 гривень, ми прорахували, що 60 тисяч гривень – це мінімальна сума для того, щоб двадцять волонтерів взяли участь в експедиції. Гроші потрібні для облаштування наметового містечка, харчування, придбання інвентарю, необхідних матеріалів для консервації, на транспортні витрати», – розповіла Бімбірайте.

Вона відзначила, що придбані всі 27 робіт, які створили п’ятнадцять херсонських художників під час пленеру біля іншої історичної пам’ятки середньовіччя – дозорної вежі Вітовта, у межах благодійної акції на підтримку Південної середньовічної експедиції.

«Частина робіт відправилася у Литву, їх придбали також кияни, херсонці. Картини купували родини, які не один рік вже підтримують експедицію. Важливо, що нас підтримали партнерські громадські організації – «Нова генерація», «Успішна жінка», «Докудейз», Офіс євроінтеграції Херсонської області, наші близькі друзі – письменниця Алла Тютюнник, український режисер, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Роман Бондарчук. Мені приємно, що долучився бізнес – наприклад, одну з робіт придбала стоматологічна клініка «Аве-Дент», – наголосила Бімбірайте.

Зокрема, картини придбали аташе по культурі Посольства Литви в Україні ІнаКнюрієне, радник міністра культури Литви Сігітас Шляжас, депутат Європейського парламенту від Литовської Республіки, двічі прем’єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс.

The Vytautas Tower connects people!
Данил Бенатов Ilona Benatova цими вихідними відвідали Херсонщину для того, щоб на власні очі побачити Вежу Вітовта. Картина Валентини Гетьман чекала їх в Херсоні – і знову повернулася до Вежі, тепер в руках власників, щоб зафіксуватися на цих фото – і потім вже спокійно їхати до Києва. Данил та Ілона були першими, хто придбав картину в нашій акції на підтримку археологічної експедиції, але тепер вже очевидно, що це був лише початок довгої дружби. Тягинь, Вежа, Нова Каховка – вам сподобалося?

За словами Бімбірайте, така благодійна акція – ще й потужна інформаційна кампанія, її підтримували у соцмережах, люди висловлюють бажання стати волонтером на розкопках, приїхати на екскурсію, а картини в офісах привертатимуть увагу відвідувачів до історії Херсонщини.

Загалом, як зазначила вона, програма максимум – відкрити всю вежу фортеці, яку нині досліджують, та музеїфікувати її, щоб не засипати після сезону розкопок. Для цього потрібно ще більше фінансових ресурсів, більше людей, необхідно забезпечити охорону території, обладнати інфраструктуру, щоб можна було приймати туристів.

Як повідомляв Укрінформ, на Херсонщині художники взяли участь у пленері біля Вежі Вітовта на підтримку археологічної експедиції, що у новому сезоні продовжить роботу на місці середньовічної фортеці Тягинь.

Археологічне вивчення пам’ятки поблизу с. Тягинка розпочиналося у 1914 році зберігачем Херсонського археологічного музею Віктором Гошкевичем. Продовження вивчення археологічного комплексу протягом XX ст. та на початку XXI ст. доповнило інформацію про цю пам’ятку, проте ці роботи мали епізодичний, нерегулярний характер. У 2009-2010 роках тут працювали співробітники Національного заповідника «Хортиця». З 2016 року проводить розкопки Південна середньовічна експедиція Інституту археології Національної академії наук України. Ця експедиція – приклад волонтерства в археології. У наступному сезоні на розкопки, якщо не завадить коронавірус, планують зібратися представники Сумщини, Херсонщини та Литви.

Джерело: Укрінформ

Про безпеку на вулиці Суворова (Відео)

Публічна акція поліції та громадських організацій відбулася в Херсоні між планетарієм та Корабельною у місті радою на вулиці Суворова 7 вересня і неабияк привернула увагу жителів, особливо сподобалось дітям.

На учасників чекали кілька цікавих локацій:
✅ навчання самозахисту для дорослих і дітей;
✅ фотозона з мотоциклами, автомобілями поліції, амуніцією та “Щенячим патрулем”;
✅ майстер-клас з виготовлення світлоповертаючих брелоків;
✅ виставка “Небезмежність” присвячена стріт-харасменту (від англ. «harassment» — переслідування, домагання) — форма дискримінації, яка включає будь-яку небажану та настирливу фізичну і словесну поведінку, що ображає або принижує людину або порушує недоторканність її приватного життя. Іншими словами, харасмент (переслідування) складається з повторюваних і наполегливих дій по відношенню до людини, щоб мучити її, знецінювати і підривати її авторитет в очах інших, засмучувати або провокувати реакцію);
Джерело: Шевченко, З. В. (Уклад.). (2016). Словник ґендерних термінів. Черкаси: видавець Чабаненко Ю.);
✅ профілактика проти вживання наркотичних речовин.
Та ще багато цікавого та пізнавального!

Докладніше дивіться у сюжеті Поліни Дейнеги та Вадима Коробова, ТРК “Херсон Плюс””

Організатори акції сподіваються, що спільні зусилля ГУНп в Херсонській області, Управління патрульної поліції та громадських організацій – ХОЦ “Успішна жінка”, Інформаційного ресурсного центру “Правовий простір”, Центру культурного розвитку “Тотем”, Бізнес асоціації “Ми – херсонці”, найближчим часом увінчаються успіхом, та у Херсоні нарешті з’явиться перший безпековий Громадський простір! 

Велике будівництво – великі проблеми: обговорення ситуації навколо будівництва Каховської ГЕС-2 (13.04.2021)

Мережа кіноклубів Docudays UA проведе кінопоказ та обговорення ситуації навколо будівництва Каховської ГЕС-2 та каскаду ГЕС на Дністрі в Тернопільській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях.

Під гаслами “енергетичної безпеки країни” чиновники оголосили про намір масштабних будівництв. Хоча насправді експлуатація цих споруд несе великі екологічні ризики і порушує права мешканців на здоров’я та чисте, безпечне довкілля. І це вже не кажучи про затоплення значної частини території та втрати великої кількості культурних пам’яток. Жодна економічна вигода не виправдовує рішень, що ставлять під загрозу довкілля та майбутнє наших дітей.

Наталя Бімбірайте, правозахисниця, голова правління «Культурного центру Україна-Литва» , директорка ГО «ІРЦ «Правовий простір» стверджує:

“На моє переконання, це справжня катастрофа, яка пошириться не лише на південь України, а й на Європу в цілому, якщо будівництво буде продовжено вже в наші часи. Згідно з висновками наукових експертів, будівництво другої черги Каховської ГЕС нанесе суттєву шкоду реліктовим Дніпровським плавням, які, знаходяться під охороною ЮНЕСКО, безповоротно знищить десятки червонокнижних видів флори і фауни, які знаходяться в екологічному ланцюжку. Усе це, у свою чергу, неминуче відгукується і на нашому здоров’ї. Також, не можна забувати, скільки шкоди принесло будівництво нині діючої Каховської ГЕС в Радянському Союзі, коли були затоплені гігантські площі землі та населені пункти. Ми втратили величезний пласт культурної спадщини, який не було досліджено.”

16 квітня об 11:00 учасникам пропонують переглянути документальну стрічку “Ґабріель повідомляє з чемпіонату світу”. Через квартал, у якому живе головний герой Ґабріель, будують залізницю, щоб привезти мільйони вболівальників на чемпіонат. Будинки зносять, родини змушені переїжджати, і навіть майданчик, на якому місцеві діти грають у футбол, скоро зникне. Щоб захистити рідний район, хлопчик стає журналістом та веде відеоблог.

Історія Ґабріеля теж про “велике будівництво”, яке порушує права громадян. Тож після перегляду фільму ми обговоримо ситуацію навколо Каховської ГЕС-2 та каскаду ГЕС на Дністрі. Розглянемо детальніше екологічні ризики та аргументи уряду щодо доцільності побудови. А потім спробуємо з’ясувати, що робити нам, громадянам, щоб запобігти катастрофі.

До дискусії долучаться такі експерти та експертки:

  • Руслан Гаврилюк, Голова Ради Національного екологічного центру України
  • Дмитро Іванов, співкоординатор водного напрямку та керівник Канівського підрозділу Національного екологічного центру України
  • Наталя Бімбірайте, голова правління «Культурного центру Україна-Литва», директорка ГО «ІРЦ «Правовий простір»
  • Олександр Степаненко, голова ГО “Зелений світ”
  • Софія Шутяк, провідний юрист консультант МБФ “Екологія – Право – Людина”

Модеруватимуть показ та обговорення модератори Мережі кіноклубів DOCU/CLUB Наталка Добрянська та Володимир Ханас.

Захід вібудеться онлайн. Для участі необхідно зареєструватись: https://cutt.ly/qc9QbIe

Захід є частиною Кампанії по збереженню довкілля – на підтримку реформи сфери довкілля в межах проєкту “Мережа DOCU/CLUB – за реформи!”, що фінансується Європейським Союзом та Національним фондом на підтримку демократії.

Довідка:

«Мережа DOCU/КЛУБів за реформи» – це дворічний всеукраїнський проєкт, який сприяє місцевому розвитку та демократичним реформам у сфері прав людини за допомогою документального кіно, а також націлений на співпрацю й розбудову спроможності місцевих органів влади та громадянського суспільства.

Джерело: Медіаплатформа «Вгору»

Литовка из Украины рассказала историю сосланного за литовские песни деда – он так и не смог вернуться в Литву (08.03.2021)

Наталия Бимбирайте, родившаяся и выросшая в Украине, смело заявляет, что для нее одинаково важны и Литва, и ее родина. Чтобы сохранить литовские корни, она не только изучает язык, но и отправилась на родину отца в поисках своих корней.

В разговоре с LRT.lt героиня этого рассказа поведала, что почувствовала бы себя еще счастливее, если бы ей удалось найти больше родственников, живущих в Литве, а также разгадать не приносящие покоя загадки в семейных историях.

Хотела вернуть долг отцу

В Херсоне на юге Украины Н. Бимбирайте работает менеджером в неправительственной организации, оказывающей правовую помощь малоимущим. Поскольку ее город граничит с аннексированным Россией Крымом, женщина говорит, что она неоднократно опасалась за свое будущее.

Она также уделяет время местной литовской общине и организует Дни Литвы. Херсонская литовская община, которую она представляет, в настоящее время объединяет около двадцати человек, имеющих связь с Литвой и не желающих ее терять.

«На самом деле, мне с раннего возраста говорили, что я из Прибалтики, а не украинка. (Смеется.) Я даже не похожа на типичную украину. Мы с сестрой сохранили девичью фамилию. Отец очень старался иметь фамилию с настоящим литовским окончанием. Моя мама – Бимбирене, мы с сестрой остались с фамилией Бимбирайте.

Сейчас я живу с мамой, сестрой и ее дочерью и считаю себя украинкой литовского происхождения. Я родилась в Украине, поэтому я, конечно, украинка, но обе страны мне одинаково дороги. В последнее время возникла необходимость найти всю информацию о своем происхождении и семье», – сказала собеседница.

Семья Наталии Бимбирайте

Семья Наталии Бимбирайте / Asmeninio albumo nuotr.

Мы общались с Натальей на русском языке. Литовский язык она только начала изучать и говорит, что пока ей на этом языке трудно говорить, но в будущем мечтает свободно общаться.

Н. Бимбирайте, которая гордится своим литовским происхождением, рассказала, что ее отец покинул Литву в 1958 году, когда ему было пятнадцать лет, а его отец, дед Наталии, был освобожден из лагеря. Осужденный Советским Союзом литовец потерял все, а о двух его сыновьях в то время заботились его пожилые родители. Итак, как только он был освобожден, он поехал в украинский город Олешки, поселился там и взял с собой детей.

Женщина сообщила, что найденные ею документы показали, что ее дед не мог вернуться в Литву. Хотя все дела были повторно пересмотрены после смерти Сталина, и он был освобожден в 1958 году, ему не было разрешено вернуться в Литву и жить в больших городах в течение десяти лет.

«Он каким-то образом оказался в городе Олешки и прожил там до конца своей жизни. Итак, отец и его брат окончили школу в Украине, отслужили в армии, обзавелись семьями. До сих пор помню, что когда я была маленькой, мы с родителями всегда ездили в Литву. Загранпаспорта нам понадобились только после распада Советского Союза, а в 90-е годы в целом ситуация была очень сложной. В стране не хватало средств. В то время было трудно вернуться в Литву.

Однако в 2000 году я пообещал отцу, что мы поедем в Литву. Только сначала не могла этого сделать из-за его работы, потом он заболел. Он умер в возрасте 61 года, поэтому мы не успели поехать в Литву. Я чувствовала перед ним большой моральный долг, поэтому мне пришлось поехать и все искать самой», – рассказала Наталья.

Загадочные факты в деле

Архив семьи Наталии Бимбирайте

Архив семьи Наталии Бимбирайте / Asmeninio albumo nuotr.

В 2011 году Наталья и ее друзья решили поехать в родной город отца в поисках родственников и загадочных объяснений семейных историй. Компания друзей из Украины поехала в Римучяй близ Ширвинтос, где родился и изначально жил отец Натальи и его семья.

Она сказала, что самым сложным было отправиться в страну, которую она посетила только в детстве. У Н. Бимбирайте не было ни родственников, ни друзей в Литве. Телефонные номера, по которым связывался ее отец Антанас, уже давно поменялись, а другой связи с родственниками у нее не было.

«Я с детства помнила, что рядом были церковь и кладбище. Там же похоронена моя бабушка Моника Бимбирене, умершая в 1941 году. Думала поискать родственников. Я надеялась найти Ширвинтос на карте и таким образом искать людей, которые знали или слышали что-то на месте. Я также очень хотела найти дело деда. Я никогда раньше не понимала, почему никто в семье не говорил об этом. Теперь я знаю, что это было просто опасно.

Я обратился во все архивы, зная только имя и фамилию. Я даже не знала дату рождения, но его сестра Фелиция запомнилась всей семье. Она стала для него и своего брата как мать после смерти матери моего отца. Даже моя мама всегда очень хорошо о ней отзывалась», – рассказала собеседница LRT.lt.

Сослан за литовские песни

Наталия Бимбирайте на месте, где похоронена бабушка Фелиция

Наталия Бимбирайте на месте, где похоронена бабушка Фелиция / Asmeninio albumo nuotr.

В доме Фелиции была обнаружена записная книжка – она ​​стала главным вещественным доказательством дела, позволившего депортировать его из Литвы на долгие годы.

В то время молодая женщина хранила в своих записных книжках литовские песни, в которых воспевалось сопротивление Советскому Союзу.

Ф. Бимбирайте пояснила, что она переписала текст из записной книжки своего брата. Все записи, которые были помечены как вещественные доказательства по делу, были уничтожены после вынесения приговора, поэтому Наталья, которая пыталась собрать страницы своей семейной истории, не смогла их найти.

«Там был еще один документ – я узнала, что дедушка был освобожден в 1958 году. В 1971 году Фелиция вернулась в Литву. Позже я узнала, что дедушка и бабушка Фелиция дружили с партизаном А. Гудонисом. Они из одной деревни и одного года рождения. Наверное, поэтому она помогала, общалась с этими партизанами. Судьба самой Фелиции сложилась так, что у нее не было детей, она вышла замуж только после возвращения в Литву в 1971 году», – поделилась своими открытиями собеседница.

Собеседница LRT.lt несколько раз побывала в Литве, чтобы найти людей, которые могли знать ее бабушку и дедушку. Она надеялась, что местные жители, долгое время жившие в этом районе, вспомнят ее семью и расскажут им об их депортации.

«Я нашла пятерых человек, они рассказали мне больше. Мы общались на русском, польском и литовском языках. Мы пытались поговорить и понять друг друга.

Наконец я узнала, что Фелиция была похоронена в могиле бабушки и дедушки, в том месте, где однажды стрекоза присела мне на руку. Невероятное совпадение. В то время, ища Фелицию, я не знала, что она похоронена в этом месте», – вспоминает Н. Бимбирайте.

Теперь Наталия хотела бы продолжить свои поиски и узнать еще больше о своем литовском происхождении. Женщина также сказала, что будет очень рада, если удастся найти других родственников. Она также надеется узнать больше о своей бабушке Монике, девичьей фамилией которой была Шлапакаускайте.

Джерело: Lietuvos nacionalinis radijas ir televizija

«Дніпро не болото», або дискусія після «фільму «зонґ» (04.12.2020)

Перегляди фільмів Мережі DOCU/CLUB стали майданчиками для обговорень суспільно важливих тем. Засідання Кіноклубу при Благодійній організації «Фонду милосердя та здоров’я» зібрало широке коло науковців та правозахисників півдня України.

Разом із режисеркою Світланою Потоцькою дивились фільм «зонґ». Стрічка є своєрідною розповіддю про Замглайські болота – природний заказник у Чернігівській області, один із найбільших болотних комплексів Лівобережжя України. За радянських часів у цих місцях діяв торфобрикетний завод, який майже знищив унікальну  біосферу «болота». Тільки після отримання статусу природного заказника природа почала відновлюватись. Фільм обрали не випадково, його тема тісно переплітається з херсонською проблематикою.

«Переглядаючи фільм «зонґ», одразу думаєш, що близьке саме тобі, – наголосив завідувач кафедри ботаніки факультету біології, географії і екології Херсонського державного університету, професор Іван Мойсієнко. – А у нас якраз є Кардашинське болото – єдине торф’яне болото на півдні. Доля його схожа на долю Замглая. Частина цього об’єкту передана під дачі, частина під добування торфу, тому зараз залишилось дуже мало «первинного» природного середовища. До того ж, левова частина Кардашинського болота знаходиться у приватній власності, отже, шкідливе освоєння болота продовжується». 

Збереження екосистем суші є однією з Цілей сталого розвитку в Україні (15-та стаття). «20 травня 2020 року комісія Євросоюзу ухвалила екологічну стратегію до 2030 року, згідно з якою до цього строку до 30% земель на території ЄС повинні стати заповідними. При цьому частка земель з суворим режимом заповідності становитиме 10%. Це – дуже значний вклад у боротьбу з глобальним потеплінням і у прагнення відродити первинні екосистеми. Водночас ці перспективи виглядають якимось «космосом” для України, де намагаються тільки руйнувати природне середовище, використовуючи його під сільськогосподарські потреби або для промислової забудови”, – додав Іван Мойсієнко. 

Не дивно, що фільм «зонґ» і його “природоохоронний» меседж пожвавив дискусію, яка в останні місяці розгорнулася навколо будівництва Каховської ГЕС-2. Ініціатори стверджують, що це вигідний інвестиційний проєкт, який стабілізує енергосистему України і поліпшить екологію пониззя Дніпра.

Але чи не криються за цим будівництвом якісь загрози природному середовищу та інші ризики – культурні, фінансові, логістичні?

Обговорюючи проблему, Наталя Бімбірайте, правозахисниця, громадська діячка, голова правління «Культурного центру Україна-Литва», директорка ГО «ІРЦ «Правовий простір», наголосила:

«Не можна забувати, скільки шкоди принесло будівництво нині діючої Каховської ГЕС, яке відбувалося ще в Радянському Союзі, коли були затоплені величезні площі ораної землі і населені пункти, внаслідок чого, зокрема, ми втратили величезний пласт культурної спадщини, який не було досліджено. Таким чином ми втрачаємо свою історію, свою ідентичність. До того ж, згідно з висновками наукових експертів, будівництво другої черги Каховської ГЕС безповоротно знищить десятки червонокнижних видів флори і фауни, які знаходяться в екологічному ланцюжку. Усе це, у свою чергу, відгукується і на нашому здоров’ї.

На моє переконання, це справжня катастрофа, яка пошириться не лише на південь України, а й на Європу в цілому, якщо будівництво буде продовжено вже в наші часи. Треба замислитися, що ми взагалі робимо з Дніпром – з унікальною водною артерією».

Модератори кіноклубів неодноразово помічали, що події Мережі DOCU/CLUB – це не тільки документальне кіно, а саме потужні дискусії, які спонукають глядачів до реальних громадянських дій.

Тим більше, що зараз територіальні громади в Україні отримали відмінний «робочий» інструмент у вигляді децентралізації: якщо його використовувати правильно, можна систематично і цілеспрямовано впливати на владу на благо жителів громади.

Фільми кіноклубної колекції Docudays UA сприяють налагодженню діалогу між громадою та владою і кличуть людей об’єднуватися, щоб відстоювати свої права.

Нагадаємо, що до 7 грудня Мережа кіноклубів медіапросвіти з прав людини Docudays UA проводить конкурс мікрогрантів на адвокаційні проекти, реалізовані з використанням документального кіно. Це реальна можливість навчитися екологічно впливати на владу задля вирішення конкретних проблем. Переможці конкурсу отримають експертну та фінансову підтримку в розмірі до 1,000 євро в рамках проекту «Мережа DOCU/CLUB – за реформи!» за фінансування Європейського Союзу та Національного фонду в підтримку демократії.

Усі деталі конкурсу  за посиланням.

Джерело:  Громадський Простір

«Гострі питання» до мера. Архіви “Вгору” – 2005 рік (21.10.2020)

Газета «Вгору» не раз писала про те, яку розруху залишив після десятирічного управління містом Владимир Сальдо. Ми вирішили нагадати про це херсонцям, публікуючи статті з архіву «Вгору». Тож пропонуємо інтерв’ю Наталії Бімбірайте 15-річної давнини з тодішнім очільником мерії. Сподіваємося, воно допоможе сучаснику скласти враження про принципи та ділові якості людини, що сьогодні знову силкується посісти крісло міського голови.

Після ряду критичних публікацій про діяльність Херсонського міськвиконкому та його голови Володимира Сальдо, 21 квітня мер сам запропонував зустрітися з кореспондентом “Вгору” й “відповісти на всі найгостріші питання”.

Наша розмова тривала кілька годин, через те пропонуємо лише кілька фрагментів із неї.

Про Свято-Успенський собор

– “Херсонбуд” – генпідрядник реставрації собору. Ви – один із основних акціонерів цієї фірми, одночасно Ви – мер міста, чи не вбачаєте конфлікту інтересів у такій ситуації? Чи відбувався тендер фірм на реставраційні роботи? Якщо так, скільки було учасників?

– Згідно законодавства, посадові особи не можуть займати місця у виконавчих органах фірм, організацій і т. д. А мати корпоративні інтереси та мати акції якогось підприємства – мають право всі. Тому не може бути мови про конфлікт інтересів. Якщо казати про це так, то будь-яка людина, з якою я в місті спілкуюся, будь-який керівник підприємства – можна сказати, що я й там маю інтерес. Історію Храму, я думаю Ви знаєте, так? (Володимир Васильович розповів історію храму).

– Тендер був, чи ні?

– Ви вбачаєте в цьому якесь порушення законодавства, чи ні?

– Я ж хочу розібратися, незрозуміло: чи був тендер, чи ні? Чому саме “Херсонбуд”, а не інша фірма?

– Тому що подібні роботи може вести тільки спеціалізована й висококваліфікована організація.

– Хіба вона одна у місті?

– Ви знаєте, мало таких. Якщо Ви зараз схочете виконати такого роду роботи, я впевнений, що Ви не знайдете організацію.

– Так був тендер чи ні? Чому саме ця фірма, а не інша?

– Тендер проводиться тільки в тому випадку, коли роботи виконуються за рахунок бюджетних коштів. У даній ситуації мова про використання бюджетних коштів не йде… Я ж підкреслив, що роботи велися тільки за рахунок пожертв.

– У пресі писали, що із держбюджету виділялося 2,5 млн. грн. на реконструкцію храму. До того ж, нібито у міському бюджеті щороку закладаються суми? До того ж створений фонд, куди збираються пожертви для реконструкції, так? Ще пожертви прихожан.

– Із держбюджету ніколи і ніяких коштів для реконструкції собору не надходило. Кошти, які передбачаються в міському бюджеті, – це ті кошти, що надходять на позабюджетний фонд. Це благодійні внески для цільового фонду.

– Скільки було зібрано коштів за три роки на реконструкцію Свято-Успенського собору?

– Я надам довідку пізніше. До речі, я пам’ятаю: у 2002 році обласний бюджет трохи виділив коштів як пайові на собор.

P. S. Уже три тижні автор намагається отримати довідку…

Про пляжі і кладовища

– Наскільки законна передача в оренду пляжів і кладовищ?

– Почнемо з того, що кладовища в оренду ніколи не передавалися і не передані зараз. Вони є комунальною власністю Херсонської міської громади. Інформація в газеті “Вгору” з цього приводу не відповідає дійсності.

– Тоді які існують стосунки між фірмою “Поліс” і міськвиконкомом, як не орендні?

– Ось я підготував для Вас юридичну довідку. (Із довідки виходить, що міськвиконком організував серед приватних структур конкурс на отримання права організовувати поховання.

Заявок на нього, окрім ТОВ “Поліс”, не надійшло. Через відсутність конкурентів товариство отримало від міської влади фактично монопольне право ховати людей на херсонських цвинтарях і, звісно, отримувати відповідну плату за це. Таким чином, юридично, земля кладовищ в оренду не надана, але працювати на ній (використовуючи) фактично має право тільки вказана приватна структура, – Н.Б.). Але я хочу сказати Вам, якщо на кладовища запустити дві, три фірми, то там буде бардак.

– Чому не комунальна, а приватна структура надає обрядові послуги?

– А я хочу у Вас запитати, Ви в якій державі хочете жити? В комуністичній, де є тільки державна й комунальна власність, чи в державі з ринковою економікою?

– Я хочу жити в правовій державі.

– То окремо. В комуністичній чи в державі з ринковою економікою?

– Мене цікавить, чому доволі великі кошти від надання обрядових послуг не поповнюють міську казну, а йдуть приватній фірмі? Чому б ритуальні послуги не надавати комунальній структурі?

– А Ви очолите це комунальне підприємство?

– Я не фахівець, але думаю, що знайдеться бажаючий очолити.

– А чого Ви думаєте, що в комунальній структурі буде краще?

– Я думаю, що з комунальної структури прибуток буде йти в казну міста.

– Прибуток комунальної структури залишається у власності трудового колективу, або приймається рішення щодо перерахування його до бюджету, або на інші цілі громади. Скажіть мені будь ласка, Ви що, свято вірите в те, якщо це буде неприбуткове підприємство, там будуть більш якісні послуги?

– Це можна зробити.

– Вони будуть, чи можна зробити? Я запитую Вашу думку.

– Кажу – це можна зробити.

– А хто це повинен зробити? Воно саме зробиться, чи як?

– Для цього треба мати бажання влади.

– Ви рахуєте, що влада повинна займатися економічними питаннями?

– А чому ні?

– І примушувати людей працювати безкоштовно, наприклад?

– Ви зараз відходите від питання.

– Нє, ну, я хочу Вас зрозуміти.

– Я думаю, що Ви розумієте, в чому сенс питання.

– Чесно, пані Наталю, я не розумію. Тому що є закон, і є логіка, і є логістика. Згідно логіки – одне, згідно закону – інше, згідно доцільності ще інше.

P. S. Мер задавав мені питання ще цілу годину, але чіткої відповіді на своє питання я так і не отримала.

Про пляжі

– Пляж у Гідропарку знаходиться на обслуговуванні фірми “Поліс”. У зв’язку з обмеженістю можливостей міського бюджету у фінансуванні утримання й експлуатації пляжів, закон дозволяє залучати до цієї роботи підприємства й організації інших форм власності. “Поліс” утримує цей пляж за рахунок своїх доходів. Інших пляжних зон в Херсоні немає.

– А пляж біля “Лілеї”?

– Біля турбази “Лілея” – це пляж, який не був пляжем Херсонської міської громади. То був пляж турбази “Лілея”. Його ще до мене передали у постійне користування фірмі, яка там зараз працює. До речі, маючи такі великі нарікання на те, що там немає доступу до пляжу, я, як міський голова, попросив їх зробити частину берега безоплатною і утримувати за власний рахунок, щоб люди могли там відпочивати. Подивимося цього року, як вони зроблять зону вільного доступу до пляжу. В міському бюджеті взагалі не передбачаються кошти на утримання пляжних зон і смуг біля річок.

P. S. Володимир Васильович надав довідку з історією передачі пляжу біля “Лілеї”. Дивно, але з витягів рішень міськради щодо цієї території виходить, що мова йшла саме про “землі запасу на р.Дніпро, в районі турбази “Лілея”, а не про “пляж турбази”, про який говорив мер. Тобто це була земля саме міської громади. Крім того, міськрада прийняла рішення №187 від 27.04.00 щодо попереднього погодження місцерозташування: “пляжу “Юність”… за умови безоплатногого користування територією пляжу та зоною відпочинку громадян”. У наступному рішенні ради “Про відведення у постійне користування…” цих умов уже немає. На сьогодні в міськвиконкомі вирішується питання про можливість переоформлення цієї землі з “постійного користування” у “довгострокову оренду”. З таким клопотонням звернулись бізнесмени до мера. Постійна комісія міськради з питань регулювання земельних відносин рекомендує повернути “загублені” умови про безоплатність входу на пляж, додавши дотримання встановленого законом рівня шуму. Чи буде так, побачимо.

Про історичні пам’ятки

– Проекту реконструкції БКС, наскільки я знаю, немає, а якщо і є, то це велика таємниця. Діалогу громадськості, яка б хотіла взяти участь у відродженні цього пам’ятника історії й культури, з міською владою поки що не вийшло.

– А хто намагався вести діалог з міською владою?

– Коаліція “Херсонське міське зібрання” направляла Вам листа 3 лютого цього року. Зараз квітень, відповіді ми не отримали.

– Листа стосовно чого?

– Підніміть листа, будь ласка. Почитайте. Ми пропонували створити робочу групу…

– Так створюйте!

– Ми пропонували співпрацювати разом із владою, а влада пропозицію проігнорувала.

– А чого разом із владою?

– Та тому, що без влади це питання не вирішиться.

– Почекайте, що таке влада? Давайте повернемось до початку. Ну, що таке влада?

– Ви уникаєте прямих відповідей на питання.

– Справа в тому, що… Наталя … я відверто говорю. Мені прикро, що Ви бачите в моїй особі людину, яка ухиляється. Я ж не ухиляюсь. Щоб вирішити справу, треба знайти шлях. Я вірно говорю?

– Так. Принаймні треба хотіти його шукати.

– Я хочу його шукати. Але, зрозумійте мене, я не влада, я міський голова, який обраний громадою. Влада призначається. А мене ніхто не призначав.

– Ви ще й голова міського виконкому – представник міської влади, тобто, чиновник.

– Знаєте, я сам звалив на себе цей віз. Мене не призначали…

P. S. У такому ж дусі ми проговорили іще не менше години (Володимир Васильович пропонував мені відремонтувати Будинок офіцерів і філармонію, і допитувався, що я особисто зробила для своєї громади). Я нагадала, що 13 квітня ми звернулися з петицією з приводу долі приміщення БКС до міського голови. Її підписав 51 херсонець. Стаття 96 Статуту м.Херсона говорить: якщо звернення підписує 50 осіб, то посадова особа, до якої звертаються, мусить негайно відповісти. Але й по цей день відповідей ні на лист Херсонського міського зібрання, ні на петицію ми не отримали.

Джерело: Медіаплатформа «Вгору»

У Херсоні створять новий громадський простір. Ним боротимуться проти домашнього насильства (15.10.2020)

На вулиці Суворова між міським планетарієм та виконкомом Корабельного району створять громадський простір. Відповідний Меморандум сьогодні підписали представники міської влади, патрульної та Національної поліції, а також низка громадських організацій.

Як розповіла Кавун.City представниця Інформаційного ресурсного центру «Правовий простір» Наталя Бімбірайте, головна мета майбутнього громадського простору — це боротьба проти домашнього насильства. Як саме це буде втілюватися у життя, наразі вирішують.

«Ми розглядаємо низку проєктів. Це міг би бути кінотеатр просто неба, який би функціонував у теплі пори року. В такому кінотеатрі можна було демонструвати відповідні просвітницькі відео, фільми, соціальні ролики. Також ми обговорювали можливість створення на цій території муралу. Але ці питання будуть вирішувати безпосередньо архітектори проєкту, яких ми чекаємо у листопаді», – розповіла Наталя Бімбірайте.

За словами жінки, вже узгоджено, що громадський простір облаштують зеленими зонами, тут буде безкоштовний WiFi та лавки для відпочинку.


Фото: city.kherson.ua

«Ми хотіли б створити ще одну відпочинкову зону в центральній, історичній частині міста. На жаль, вся інфраструктура вулиці Суворова закінчується десь на її екваторі. Чим далі ідеш, тим гірше все стає. Ми хочемо перетворити усю вулицю на туристичну перлинку Херсона, щоб містяни й наші гості могли із насолодою гуляти однією з найдавніших вулиць», – додала громадська діячка.

Як поінформували у патрульній поліції області, окрім вже названого, проєкт охоплювати встановлення антивандальних меблів (серед іншого, і для людей з інвалідністю), ігрову зону для дітей, велопарковку.

За словами Наталі Бімбірайте, територія, яку нині виділили під громадський простір, була захаращена й перетворена на смітник. Саме зусиллями правоохоронців її вдалося розчистити.

Це місце надали в оренду Головному управлінню Національної поліції Херсонської області рішенням Херсонської міської ради 28 серпня 2020 року. До співпраці вони залучили патрульних та громадські організації. Окрім вже названого центру «Правовий простір», до проєкту долучились ГО «Успішна жінка» та Центр культурного розвитку «Тотем».

Автор: Леонід Єжуров

«Ми відкриті до співпраці та нових ідей. Адже головна мета — це запобігти домашньому насильству. Через нього найбільше потерпають діти, які у майбутньому переймають собі модель поведінки жертви або насильника. Ми хочемо розірвати це коло і зробити це саме такими проєктами», — резюмує громадська діячка.

Джерело: Кавун.Сity

Роль Катерини II і Потьомкіна в історії Херсона перебільшують – експертка (31.07.2020)

У Херсоні ідеалізується роль Катерини II в питанні заснування міста, тоді як розкопки українських археологів свідчать про те, що середньовічне городище на місці Херсона існувало ще в 14-15 столітті.

Про це в ході онлайн круглого столу в Укрінформі розповіла голова правління Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна – Литва» Наталя-Дануте Антано Бімбірайте.

«У Херсоні ідеалізується роль Катерини II і Потьомкіна, і не дай Бог сказати, що не вони заснували Херсон, що була давніша історія цього місця», – сказала керівник культурного центру.

Причому, додала вона, перебільшують роль Катерини II і Потьомкіна навіть люди висловлюються з історичною освітою.

За її словами, все це – результат інформаційних воєн Росії проти України, яким необхідно протистояти.

«Що потрібно робити – потрібно давати альтернативну думку, проливати світло і відкривати маловідомі та невідомі сторінки нашої історії», – вважає правозахисниця.

За її словами, на Херсонщині п’ятий рік проводиться археологічне дослідження, результати якого «повинні змінити свідомість людей».

«Інститут археології Національної академії наук України проводить археологічні розкопки в середньовічному городищі Тягинь – це 40 км від Херсона. Вчені зробили відкриття, вони відкопали частину фортеці, що свідчить про існування середньовічного городища часів 14-15 століття», – розповіла Бімбірайте.

На її думку, це відкриття «загалом змінює уявлення про історію Херсона» і має змінити свідомість, оскільки «до 18 століття Росії тут не було і бути не могло – на той момент Московія була дуже далеко і вона була дуже слабкою».

Джерело: Укрінформ

Новий лендарт у вежі Вітовта з’явився на Херсонщині (13.06.2020)

Його створили до Дня пам’яті жертв комуністичного терору і масової депортації у Литві.

«Кажуть, історія розвивається по спіралі, а кожне життя – це мікрокосм, маленька галактика з-поміж тисяч інших. Життя людей переплітаються, складаються в мозаїку. Ця мозаїка опиняється під ногами. Люди затопчуть і забудуть. Час знищить імена і крихкі сліди. Час – пісок, що сиплеться в наших внутрішніх годинниках лише вниз, ніколи вгору. Але ми все одно піднімаємо голову. З колодязя вежі дивимося в небо, слухаємо землю під ногами – і чуємо ці життя тихим шелестінням піску. Все по спіралі…»

Так описала свої емоції і ідею створення 13 червня нового лендарту в розташованій у Веселому Бериславського району (Новокаховська ОТГ) вежі Вітовта керівниця херсонського Центру культурного розвитку «Тотем», кураторка мистецьких проєктів Олена Афанасьєва.

Світлина Наталії Бімбірайте

На його створення її надихнула голова культурного центру Україна-Литва Наталія Бімбірайте. Приурочили ж це до Дня скорботи і надії, яке відзначається в Литві 14 червня. Цього дня в усіх країнах Балтії згадують жертв комуністичного терору і масової депортації, які почалися після російської окупації Литви, Латвії і Естонії у 1941 році.

– Це пам’ятний день для всіх литовців. Адже в ніч на 14 червня 1941 року відбулась перша хвиля депортацій. Такий злочин проти людства на території країн Балтії, західної України, Білорусі і Молдови радянська влада вчинила ще до того, як Гітлер напав на СРСР. Наша литовська діаспора не могла не згадати цю дату і ми вирішили зробити якусь добру справу біля вежі Вітовта, яка об’єднує історію українського і литовського народів, – розповіла Наталія Бімбірайте.

Світлина Наталії Бімбірайте

Спочатку вирішили встановити охоронні межі навколо вежі, відповідно до затвердженого нещодавно рішення Мінкульту. Та зрештою запропонували створити лендарт Олені Афанасьєвій, яка в 2017 році вже створювала на прилеглій до башти території щось подібне.

– На минулому тижні ми за допомогою волонтерів оновили на вежі прапори, прибрали навколишню територію від сміття. А напередодні Дня скорботи і надії до вежі з’їхалася наша діаспора і друзі. Та цього разу Олена Афанасьєва запропонувала не оновлювати старий лендарт, а створити новий. Тим більше, що подібні об’єкти не створюються навічно. Вони, як і всі лендарти уходять у землю, – сказала Наталія Бімбірайте.

За її словами, під час перебування біля вежі Вітовта до них під’їжджало багато туристів з різних регіонів України. Усім було цікаво подивитися на цю башту і розпитати історію її створення.

Світлина Наталії Бімбірайте

– Сподіваюся, карантинні обмеження скасовуватимуть і надалі й наприкінці літа ми зможемо прийняти біля вежі делегацію з Литви. Також серед наших планів – продовжити археологічну експедицію в Тягинці, – доповнила Наталія Бімбірайте.

Світлина Наталії Бімбірайте

Нагадаємо, що довгий час вежа Вітовта вважалась пам’яткою архітектури обласного значення ХІХ століття. Але після проведення у 2018 році перших археологічних розкопок археологи зуміли довести, що вежу збудували задовго до часів князя Трубецького. Попередньо датою її створення називають кінець XIV- початок XVI століття. А це зайвий раз свідчить про те, що нинішня територія Бериславського району, як і всього українського півдня була заселена задовго до часів російської імператриці Єкатєріни ІІ, що повністю суперечить усталеній радянській та російській історіографії.

Джерело: ЄВРОПРОСТІР