ВПО з Херсонщини підтримують інших переселенців, допомагають тим, хто лишився вдома, й активно збирають гроші для допомоги військовим.
Люди, які активно розвивали і популяризували область до повномасштабного вторгнення, не сидять без діла й зараз. Історії тих, хто був змушений виїхати з Херсонщини, – не лише про власне виживання і нові бізнеси, а й про підтримку земляків в окупації чи під обстрілами, і про допомогу ЗСУ, і про активності у громадах, які дали прихисток, і про вміння залучати донорів.
ЗНАТИ, ЧИМ ДОПОМАГАТИ
Людина, яка зробила багато для розвінчування російських міфів про історію півдня України, – Наталя Бімбірайте. Керівниця Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна-Литва» та громадської організації «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір», нині пані Наталя перебуває на Тернопільщині. Бімбірайте підкреслює, що вимушено релокована херсонська громадська організація не змінила цінності: вони не забувають Херсонщину, але допомагають і працюють також там, де живуть. У вересні в шести населених пунктах Тернопільської, Івано-Франківської та Хмельницької областей розпочали проєкт з підтримки вразливих категорій, переселенців.
За її словами, у Великих Бірках є центр позашкільної освіти, де працюють дуже класні фахівці, які й самі «горять» тим, що роблять, і херсонців «запалили» на реалізацію такого проєкту.
«Ми також допомагаємо у межах цього проєкту вимушеним переселенцям, які живуть компактно, – це шелтер у Тернополі, три в Калуській громаді Івано-Франківської області, й ще один у Хмельницькому, в якому живуть викладачі з родинами і студенти нашого Херсонського національного технічного університету (ХНТУ)», – ділиться Бімбірайте.
У жовтні вдалося придбати й передати двом шелтерам у Калуші та в селищі Боднарів спортивний інвентар. Закупили та видали гігієнічні набори 82 переселенцям, які живуть у трьох шелтерах Калуської громади.
«Люди розчулені – це те, що їм потрібно. Діти займаються спортом, а гігієнічні набори – це щоденна потреба, і ми суттєво підтримали їхній бюджет. До речі, гігієнічні набори ще будемо роздавати у січні», – розповіла пані Наталя.
З 1 листопада в чотирьох шелтерах забезпечують гаряче харчування. У Тернополі нині годують 52 людини, у трьох шелтерах Калуської громади – 82. Спочатку розраховували надавати гарячу їжу впродовж 60 днів, але з’явилася можливість продовжувати таке харчування й у січні.
«Ще ми закупляємо IT-техніку і обладнуємо кімнати соціалізації на кшталт коворкінгу, щоб дорослі й діти могли займатися там, спілкуватися, працювати. Крім того, зараз будемо закуповувати, а в грудні передавати речі для облаштування побуту – наприклад, з ХНТУ просили холодильники, пралки, мікрохвильовки, бо не вистачає. І «дрібниці» – кому поличку для взуття, кому вішалку, кому сковорідки, каструлі й таке інше», – розповідає Бімбірайте.
Думали також організувати майстер-класи, надавати психологічні, юридичні консультації, проте таку допомогу ВПО отримують вже від інших організацій. Натомість вимушені переселенці з шелтерів попросили про інше – організувати для них екскурсії. Багато хто з них, мешканців східних і південних областей, уперше опинилися на заході України.
Так з’явилася ідея подорожей у Карпати, які б передбачали інтеграційний елемент – познайомити з Гуцульщиною, традиціями, історією краю. Провели тендер, обрали туроператора, і протягом жовтня вже відбулося три екскурсії в Карпати для 116 переселенців, що мешкають на території Калуської громади й у Тернополі. Маршрут прямував від місця, де вони проживають, у Яремче, до водоспаду Пробій, села Яблуниця, Полонини Перці. Побували й у парку-музеї карпатських мініатюр. Пані Наталя каже, що екскурсії «зайшли», дехто з вимушених переселенців був розчулений до сліз.
ВРЯТОВАНІ АРТЕФАКТИ ФОРТЕЦІ ТЯГИНЬ
«Допомагали і допомагаємо деокупованій Херсонщині – з різних джерел, і разом з друзями з Литви, і знаходимо інші міжнародні донорські організації. У липні в партнерстві з Acted купували і завозили людям в Антонівці, садовому товаристві «Платан» та селах Білозерської громади теплі ковдри, подушки, пледи, спортивні костюми, взуття. Не так давно, в кінці жовтня, доправили з Литви у Херсон 17-місний мікроавтобус Mercedes. Із литовськими партнерами, насамперед з громадської організацією AID for Southern Ukraine, ми після повномасштабного вторгнення передали уже 12 різних автівок. Це і позашляховики для військових, і мікроавтобуси, і “швидкі” для цивільних та волонтерів. Кожне таке авто їхало в Україну завантажене гуманітарними вантажами», – розповідає Бімбірайте.
Возили влітку з литовськими волонтерами допомогу і в Тягинську громаду. Нині вона перебуває під постійними ворожими обстрілами, а до широкомасштабного вторгнення там не один рік працювали археологи. Вивчали фортецю Тягинь – спільне минуле Литви та України. Пані Наталя була учасницею тих експедицій, допомагала вченим, адже кошти на дослідження з бюджету не виділялися і все відбувалося за підтримки волонтерів і благодійників.
Вона з сумом зазначає, що городище, де працювали археологи, було підтоплене внаслідок підриву росіянами Каховської ГЕС. Нині там обстріли, а ще треба буде довго займатися розмінуванням території. Проте плани далі працювати на фортеці Тягинь є.
«Литовці з Благодійного фонду «Корона князів Острозьких» допомагають Тягинці на постійній основі. Вийшли на громаду саме завдяки тому, що в Литві знають про цю фортецю», – каже Бімбірайте.
А ще вона радіє, що вдалося врятувати археологічні знахідки, які Херсонський краєзнавчий музей на рік передав у Київ на виставку. Інакше росіяни вкрали б з Херсону і це.
«Усе, що знаходили археологи на Тягині, щороку здавалося по описах у музей. Але коли ми в 2021 році знайшли булаву, то зрозуміли, що треба організувати виставку в Києві. Херсонський краєзнавчий музей за шість років не зробив нічого по Тягині, не провів жодної виставки, не відреставрував жодного артефакту. Ми розуміли, що всі знахідки покладуть десь у підвал. Тому спільно з Інститутом археології НАНУ домовилися про виставку в Києві, написали в музей листа – попросили на рік експонування найцінніших знахідок з фортеці, більше ста позицій. Вивезли їх із Херсона у січні 2022 року, 16 лютого відкрили виставку. Дякую, до речі, тим депутатам облради, які допомогли нам, бо тодішня директорка музею (Тетяна Братченко, яка підозрюється у колабораційній діяльності, – авт.) – сама розумієш як до цього ставилася», – каже Бімбірайте.
До речі, виставку цю показали влітку минулого року й у Вінниці.
ДЖЕМ ІЗ ХЕРСОНСЬКИХ ЯГІД І ВЕСІЛЛЯ ПІД ОБСТРІЛАМИ
Херсонка Олена Пімєнова, яка мешкає нині як ВПО у Кривому Розі, відома не лише як журналістка, поетеса, а й як авторка принтів про рідне місто-герой. Виїхавши з окупованого міста в кінця травня 2022 року, вона знайшла спосіб допомагати тим, хто лишався тоді в окупації. Продовжує це робити й зараз.
«Ми з чоловіком Сергієм Букачем виїхали у Кривий Ріг і наразі тут і залишаємося. Ще коли були в окупації, я замислилася, з чим у мене асоціюється Херсон. І намалювала в блокноті ескіз принту «Місто-герой – місто героїв». На ньому річка, якір, бо в нас мореходка, пузанок наш (дрібна рибка родини оселедцевих, яку люблять херсонці, – ред.), байдарки. Коли виїжджали, я блокнот узяла з собою, і поки облаштовувалися в Кривому Розі, то подумала: а чим я можу бути корисна тим, хто в окупації залишився? Супервеликих грошей, щоб закуповувати і передавати ліки, в мене немає. Машини, щоб когось вивозити, – теж. І так народилася ідея – робити херсонський мерч, а кошти від продажу перераховувати благодійникам», – згадує Олена.
Усе розпочалося з малюнка на футболці. У Кривому Розі довго шукали, де надрукувати за адекватну ціну. Знайшли, зробили, Олена виставила своє творіння у Фейсбуці – й одразу френди почали робити замовлення. Потім з’явилося ще кілька ідей для принтів. В електронному вигляді малюнки за її ескізами зробив Сергій.
Далі Олена стала друкувати принти на горнятах, шоперах, шкарпетках, світшотах, худі, кепках. На основі власних фотографій створила пазли з відомими у Херсоні локаціями. Навіть замовила в Укрпошті марки зі світлинами і малюнками.
«Зробила і продала два аркуші. Але почали закидати мені філателісти, що я нічого не розумію у цій справі – я засмутилася. Але от нещодавно я була на Вінниччині. Там є музей української марки, де мене надихнули повернутися до цієї теми. Виявляється, це називається «меморійні марки», – ділиться мисткиня.
У кінці серпня минулого року вона вирішила зробити ще й джеми – шість смаків, які асоціюються з Херсонщиною: кавун, диня, абрикос, слива, груша і персик. Для цього навіть зробила невелике опитування у соцмережах.
«Потім я ще додавала смаки, згадала бабусині рецепти джемів, бо сама до цього ніколи не займалася закрутками. Наразі вже пропоную 18 смаків. Увесь прибуток іде на допомогу незламним херсонцям», – каже Олена.
Розповідає, що кизил для джемів привезла з весільної поїздки у Херсон (саме так, вони з Сергієм вирішили, що мають одружитися в улюбленому місті, яке перебуває під масованими обстрілами), а кавуни – з деокупованої Великоолександрівської громади.
Весь прибуток подружжя спрямовує на благодійність: Фонду «Захист», режисеру Сергію Павлюку, який допомагав біженцям із сіл, що перебралися в Херсон, «Котикам-патріотикам» на закупівлю ліків, херсонським журналістам-волонтерам з телеканалу «Херсон плюс»…
«За 17 місяців проєкту ми перерахували 50 тисяч 300 гривень на допомогу херсонцям. Зараз збираємо черговий транш і до Нового року перекинемо кошти одній з ініціатив для потреб херсонців або на ЗСУ», – каже Олена.
ХТО ЇДЕ В ЧОРНОБАЇВКУ?
Один із засновників центру туризму ХерсON, волонтер Олексій Білецький разом із братом Павлом та частиною команди, виїхавши з окупації навесні 2022 року, осіли в Одесі. Тут вони з колегами одразу почали збирати кошти для ЗСУ і для херсонців.
«Ми – це херсонські підприємці, представники громадського сектору, які об’єднали зусилля у волонтерській роботі з друзями і партнерами з Одеси – туристичною компанією «Тудой-сюдой». На 90% зосередилися саме на допомозі ЗСУ. Гроші збирали як просто донатами по всьому світу – і тут дуже допомогли наші зв’язки у сфері туризму, – так і продажем продуктів, які вигадували, щоб заробити на закупівлю необхідного для військових», – каже Олексій.
Якщо згадувати життя до 24 лютого 2022 року, то хлопці завжди намагалися креативити. Саме брати Білецькі, наприклад, вигадали клеїти на кавуни наліпки з QR-кодом, за яким можна було ознайомитися з інформацією про цікаві локації Херсонщини.
«Доводиться постійно вигадувати щось новеньке, щоб привернути увагу до того, на що ми збираємо кошти. Бо якщо рік тому класна фотка пацанів чи дівчат в новій амуніції давала вау-ефект, то тепер красивими світлинами не здивуєш, треба привертати увагу іншими цікавинками. Хоча, звісно, люди, які донатять, розуміють – хоч що б ми «продавали», то просто нова форма організації допомоги», – каже Білецький.
Один із проєктів, який допоміг збирати кошти для ЗСУ, – продаж надрукованих на полотні фото краєвидів Херсонщини. Наприклад, відомого тепер на весь світ Антонівського мосту. Світлини були зроблені у рамках проєкту TripMustGoOn ще до широкомасштабного вторгнення Росії.
Олексій каже, що цей проєкт і досі працює – фото продають по 5 тис. грн. На більшості світлин – локації з поки що окупованого лівобережжя. А зазнимковані місця правого берега нині під обстрілами, там уже не все й збереглося.
«Ми також виставляли на продаж «ніштяки», які хлопці передавали з передової. Безпечні, звісно: гільзи, шеврони і всяке таке. Але зараз таких речей по світу дуже багато, і за них багато коштів вже не збереш. Тому ми вирішили зберегти унікальні артефакти з історією і створили «маленький музей великої війни». Він працює в Одесі – здебільшого для дітей, але й для дорослих також. Ми на прикладі цих речей розповідаємо про велику війну та користь волонтерства».
Запитую, лишиться музей в Одесі чи, може, переїде з часом у Херсон. Каже, що поки живуть «сьогодні й тут», а що буде за пів року – хтозна.
Ще один із проєктів – майбутні тури у Чорнобаївку. Пропонувати такі поїздки хлопці почали, коли село було ще в окупації. Нині воно під обстрілами, тож екскурсії обіцяють провести після перемоги.
«Ми той продукт так тоді розписали, ніби вже завтра їдемо, – у нашому стилі, як описували завжди до широкомасштабного вторгнення. Зібрали тоді десь близько 2 тис. доларів, щойно надходили гроші – одразу направляли на допомогу військовим. Замовляли такі тури люди з різних областей країни», – згадує Білецький.
Їхнім волонтерським “профілем” спочатку були форма, амуніція, тактична медицина. Але от недавно порахували, що передали військовим уже сорокову машину. Нині збирають здебільшого на човни, мотори, ремонт.
Новим викликом для волонтерів став підрив росіянами Каховської ГЕС. Громадські організації з перших годин включилися у допомогу з ліквідації наслідків підриву. Першочергово треба було відкачувати воду з підвалів будинків, очищати від мулу, завалів. Кілька ГО почали комунікувати між собою, щоб закривати потреби постраждалих земляків.
Білецький дякує всім друзям, які працюють у туризмі, та новим партнерам – допомога йшла з різних кінців світу й України.
«Завдяки міжнародним партнерам почали створювати мобільні бригади, які безкоштовно допомагали херсонцям: викачка води, вигрібання мулу, замивка поверхонь, розбори критичних завалів там, де треба було налагодити проїзд. Ми майже не займалися осушкою, це робили наші друзі – громадська організація «Місто сили». У нас усе пораховано, до речі. Загальна статистика по всіх бригадах така: обсяг викачки – понад 54,8 тис. куб.м. Вивезеного твердого сміття – понад 4 тисячі тонн. Замивка поверхонь – понад 3,2 тис. м.кв. Кількість будинків, квартир – 4283. Кількість охоплених людей – понад 21 тис.», – звітує Білецький.
З того часу, до речі, почали займатися і човнами. Підрахували, що десь 75 моторів та човнів передали військовим та для порятунку цивільних.
МЕТОДИЧКА ВОЛОНТЕРА: ЯК ПРАВИЛЬНО ВИТРАТИТИ МІЛЬЙОН
Білецький розповів, що кістяк їхньої команди складають десять людей, а загалом їх три десятки: технічні спеціалісти, фахівці, «допомагатори». Змогли передати військовим, крім автівок та човнів, близько 13 тис. комплектів британської форми, тисячу наплічників та ремінно-плечових систем (РПС), понад 3 тисячі аптечок.
Крім того, команда створила «Методичку волонтера» – ресурс, де зібрали необхідний мінімум інформації для волонтерів-початківців.
«Навіть якщо ви займаєтеся волонтерством рік чи два, зазвичай маєте специфіку. Наприклад, хтось займається оптикою і не дуже розбирається в амуніції. Або займається медициною і не тямить у дронах. Тому ми з експертами й почали створювати такий ресурс. До речі, шукали аналог у світі, може, звісно, погано шукали – але не знайшли. Довелося робити «з нуля». Ми стежимо за переглядами на ютубі, бачимо, що люди користуються. В рамках цього проєкту були як статті – близько сотні, докладні, з фотографіями, так і маленькі відео про все «загалом». У цих відео, ми, наприклад, розповідали, що значить хороше взуття для військового, чи які човни для ЗСУ потрібні, як вибрати мотор. У статтях ідеться про конкретні моделі, ціни, щоб зорієнтувати потребуючих, а у відео – «ази». Одна із задач цього проєкту – щоб люди не витрачали багато грошей на непотрібні речі. Бо так часто буває, що солдату потрібна, умовно, лопата, а родичі, які дуже хочуть допомогти, витрачають «мільйон» і купують «бластер», або навпаки», – пояснює Білецький.
Ще один продукт, важливий для півдня країни, – шість анімованих лекцій, де, як каже Білецький, розповідають про відмінність українського від «москальського». Це, зокрема, лекції про мову, про історію (правдива історія Київської Русі, де росії й близько не було). Робили цей проєкт разом із одеським волонтером й істориком Олександром Бабічем. Там же були поради, як не боятися перейти на українську мову.
Запитую Олексія, чи не відчуває втоми серед тих, у кого вони просять донати на допомогу ЗСУ чи цивільним.
«Донатори не те що втомлюються. Просто настрій змінюється, він хвилями йде. Буває, немає донатів майже, аж раптом з’являються люди й кажуть: назбирали тут кілька тисяч євро, хочемо віддати. На жаль, більшість включається, коли відбувається щось погане. От як лупанули росіяни ГЕС, то всі піднялися. Потім пішло на спад. Знову великий обстріл – знову хвиля», – ділиться Білецький.
Ось так, від хвилі та до хвилі, й продовжують допомагати тим, хто на передовій і кому набагато важче та складніше.
«Ми вдячні нашому життєвому досвіду, що можемо це робити. У чомусь держава змінюється і починає справлятися сама, а в чомусь ми маємо підтримувати і підставляти плече, спину і свій досвід. Чи хотілося б, щоб держава більше і швидше розвивалась? – Так. Але ми і є держава. Тому маємо самі розвиватися, покращуватися та продовжувати цей шлях до Перемоги», – каже Білецький.
Фото з соцмереж та надані героями публікацій
Джерело: Укрінформ
