Підрив росіянами Каховської ГЕС спричинив серйозну катастрофу, масштаби якої ми, мабуть, до кінця ще не усвідомили. Знищення греблі призвело до затоплення або зневоднення значних територій, загибелі водних біоресурсів, забруднення довкілля. Це варварський злочин проти екології, наслідки його будуть відчуватися ще довгі роки. І він має визначену назву: ЕКОЦИД.
Українське законодавство визначає екоцид як «масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу» (стаття 441 Кримінального кодексу України).
Руйнування Каховської ГЕС у Міндовкіллі назвали найбільшим екоцидом з початку війни. OSINT-дослідники проєкту InformNapalm прирівняли екологічні та економічні наслідки руйнування гідроелектростанції до використання тактичної ядерної зброї 5-10 кілотонн.
Осягнути одразу всі проблеми, які виникли та виникають після трагедії на ГЕС, навряд чи вийде. Тож нумо розглядати їх частково. І розпочнемо з верхів’я водосховища в зоні міста Запоріжжя, заповідника «Хортиця» – найвіддаленішої від Каховської ГЕС постраждалої місцини.
Про екологічні втрати заповідника розповів виконувач обов’язків завідувача сектора охорони природи в Національному заповіднику «Хортиця» Михайло Муленко.
Виконувач обов’язків завідувача сектора охорони природи у Національному заповіднику «Хортиця» Михайло Муленко.
До речі, він також вважає, що підрив окупантами Каховської ГЕС — це не що інше, як екоцид:
«Зруйновано дуже багато екосистем, зруйнована соціальна сфера. Ці проблеми, викликані саме руйнацією ГЕС, настільки об’ємні та різнопланові, що інакше ніж екоцидом не назвеш. Це спрямована техногенна катастрофа, яка призвела до величезних негативних наслідків».
Рівень води спадав зі швидкістю близько 10 сантиметрів на годину
Пан Михайло розповідає: на території заповідника розташована так звана Хортицька заплава – пониження рельєфу, в якому сформувалися заплавні озера, протоки, різноманітні водойми. Раніше, до епохи водосховища, ця територія під час водопілля періодично наповнювалася водою, а коли побудували водосховище, сформувалася заплава, де виникло цінне нерестовище, місце гніздування водоплавних птахів. І оскільки рівень заплави нижче греблі, після руйнування Каховської ГЕС 6 червня тут одразу почалося стрімке зниження рівня води.
«Вода спадала зі швидкістю близько 10 сантиметрів на годину. – згадує Михайло Муленко. – І така швидкість падіння рівня спостерігалася 5-6 днів. За три дні майже вся вода з цих водойм у річку витекла нижче за течією, можна сказати, у море. Видовище було жахливе – оголене дно, мертва рослинність, загиблі водні організми».
Під час існування Каховського водосховища загальна територія заплави складала близько 400-500 гектарів, водного плеса було, за різними даними, від 100 до 120 гектарів. Після руйнування ГЕС залишилися ізольованими водойми загальною площею близько 30 гектарів.
Упродовж перших 10 днів після руйнації дамби площа водного плеса заплави скоротилася на 70%.
Єдиний позитив (якщо можна так назвати негативні прогнози, які не справдилися) – фактів задухи риби не було. За рахунок пологого рельєфу місцевості вода винесла з собою рибу.
«Цьому процесу після руйнації греблі передував майже такий самий, – уточнює науковець. – Починаючи з вересня 2022 року росіяни відкривали шандори на Каховській ГЕС і знижували рівень води у водосховищі. В нас також був спад рівня води, часткове оголене дно, задуха риби взимку. Але все відновилося під час водопілля. А після руйнації ГЕС ці водні екосистеми фактично втрачені».
Втрачена значна частина водно-болотних угідь, тисячі водних рослин загинули, птахи та тварини втратили території, на яких вони годувалися.
Значно змінилися умови існування тваринного населення, зокрема 59 видів птахів, життя яких безпосередньо пов’язане з водою.
Збитки заповідника – 1,5 млрд грн
У жовтні 2023 року т.в.о. гендиректора Національного заповідника «Хортиця» Світлана Охріменко озвучила попередню цифру втрат очолюваної нею установи — 1,5 млрд грн. Цифра вражає, але вона не остаточна.
За словами Михайла Муленка, дуже важко оцінити завдану шкоду, керуючись сучасним законодавством України. Навіть у світі немає методики для оцінки всіх збитків, завданих цією техногенною катастрофою. Тож щоб хоч якось підрахувати цінність втраченого, керувалися старим методичними рекомендаціями та 575-ою постановою Кабміну про нарахування шкоди й збитків, яка розповсюджується на браконьєрські дії, на порушення при будівництві, коли природні об’єкти знищуються злочинним шляхом.
«Ми подивилися цю постанову і прийшли до висновку, що можемо пройти територію і порахувати майже поштучно кожен кущик знищених рослин, кожного молюска, який загинув, кожну рибинку. У цій постанові є конкретно водна рослинність квіткова – вона коштує стільки-то гривень за одиницю. Є донна рослинність водна – вона обраховується за гектар. І ми, знаючи площу водойми, можемо порахувати збитки», – розповідає пан Михайло.
Результати того, що встигли порахувати, передали Обласній військовій адміністрації, Державній екологічній інспекції, екологічній прокуратурі. Подивившись збитки на місцевості, Державна екологічна інспекція обраховувала шкоду за методикою – 1,5 млрд грн.
Однак ця цифра значно занижена. Бо, по-перше, всю територію заплави дослідити не встигли через обмежений штат і стислі терміни. По-друге, наявними законодавчими актами не передбачені усі види завданої шкоди, тож рахували лише те, що було прописано, і багато втрат не увійшло до переліку. По-третє, еколог згадує і про «відтерміновану шкоду»:
«Частина водойм на час, коли ми робили ці обрахунки, ще існувала у вигляді «калюж». І рослини там ще якось існували. Але попереду було спекотне літо, досить посушлива осінь, і ці водойми висохли, бо немає сполучення з Дніпром, немає підземного живлення. Ці рослинки ще якось тримаються, але ми знаємо, що вони загинуть. Але порахувати їх як такі, що вже загинули, ми ще не можемо».
Ще один приклад відтермінованої шкоди – екосистеми, які були пов’язані з конкретним рівнем води, – це заплавний ліс, заплавні луки.
«Те, що вода пішла з озера – тільки один фактор. Змінилися умови зволоження, змінилися мікрокліматичні умови, змінилися рівні ґрунтових вод, доступність води для цих екосистем, і вони зараз перебувають в пригніченому стані, але як вони реагуватимуть далі, ми не знаємо. Якісь, може, не переживуть зиму, бо промерзання вологого ґрунту і сухого ґрунту різне. Щось вимерзне, щось загине. Тобто, це попередня шкода і вона, я вважаю, може буде фіксувати з великою-великою натяжкою лише половину від того, що втрачено насправді».
Оголилося набагато більше територій, ніж очікувалося
Михайло Муленко каже, що попри побоювання підриву ГЕС насправді ніхто не очікував таких масштабів руйнації. Однак на Хортиці розуміли, з чим можуть зіткнутися, коли сталося падіння рівня води взимку – тоді окупанти штучно знижували рівень води через відкриті шандори.
«Оскільки взимку в нас були факти задухи риби, ми готувалися, що будемо рятувати її, кудись вивозити, випускати, що будемо прокопувати канали, щоб швидше ця вода разом із рибою могла вийти в Дніпро. Як виявилося, грошей на канали не було ні в кого. На засіданні стосовно боротьби з задухою біоресурсів стало зрозуміло, що владі простіше виділити кошти на утилізацію дохлої риби, ніж завадити фактам її задухи. Але вода зійшла разом з рибою, це дуже позитивно».
Оголене дно Каховського водосховища на території заповідника «Хортиця» в червні 2023 р.
Коли фахівці ДСНС, обладміністрації, і університетські гідрологи, науковці прораховували можливі наслідки руйнації Каховської ГЕС, вони спиралися на те, що при заповненні водосховища в районі Запоріжжя рівень води піднявся лише на 1,5-2 метри. Те, що після будівництва Каховської ГЕС вище за течією Дніпро перегородили іншими ГЕС, до уваги не взяли. Дніпро не дає такого об’єму води, щоб наповнювати долину Дніпра нижче. Тож очікувалось падіння рівня води на 2 метри, а він впав на 5-6 метрів, і оголилося набагато більше територій, ніж очікувалося.
«Зараз рівень води в Дніпрі навколо Хортиці коливається в залежності від роботи ДніпроГЕСу, – пояснює еколог. – Якщо за часи роботи Каховської ГЕС коливання води були до пів метра на добу, то зараз можуть складати 2,5-3 метри. Це як на Темзі, як припливна-відливна активність. І це теж негативний вплив».
Природа не терпить порожнечі
На початку червня, коли після підриву Каховської ГЕС оголилося дно водосховища, науковці практично не мали надій, що хоч якась рослинність буде відновлюватися. Очікували, що звільнена від води територія перетвориться на пустелю (колишнє дно дійсно дуже швидко висохло та почало тріскатися), буде активно видуватися вітровою ерозією, формуватимуться піщані бурі. Про швидке відновлення взагалі мови не було, каже Михайло Муленко.
Однак вже наприкінці червня – на початку липня територія в межах Запоріжжя стала дуже швидко зеленіти, і науковцям спочатку було важко зрозуміти, що саме сходить. Ботаніки не мали впевненості, що це буде щось аборигенне і корисне. Побоювалися, що плодючий мул дасть життя рудеральним рослинам на кшталт амброзій, і нічим добрим це не закінчиться. Але виявилося, – ростуть верба і тополя.
«Зараз територія колишнього дна заплави майже повністю заросла вербою і тополею, – розповідає пан Михайло. – І висота цих пагонів зараз вище росту людини – 2,5-3 метрів. Це позитив. Природа не терпить порожнечі, і вона дуже швидко зайняла цю територію. Ніхто нічого там спеціально не засіював, і росло все дуже швидко».
Ділянки оголеного дна як в заплаві, так і на узбережжі, активно заростають здебільшого аборигенними видами рослин, серед яких переважають верби та тополі.
Науковець пояснює це тим, що перед руйнацією дамби, під час водопілля, родили саме верби та тополі. Пух дуже широко розповсюджувався по поверхні води, осів на дно, і все це не встигло згнити, і риби його не з’їли. А коли вода зійшла, все одразу почало проростати.
Відновлення водосховища – не менший злочин
Думка Михайла Муленка щодо відновлення Каховської ГЕС збігається з думкою багатьох екологів, біологів, фахівців з охорони природи: відбудовувати водосховище в тому об’ємі, яким воно було – це буде не менший злочин, аніж підрив гідроелектростанції російськими військовими.
Дуже швидке відновлення рослинності – це надзвичайний позитив. І якщо навіть сота частина цих дерев перезимує та виживе, то після відвоювання наших територій, на момент будівництва, тут виросте справжній ліс.
«В 1950-х роках там теж був ліс, але його випиляли перед наповненням водосховища. Це була колосальна робота, всесоюзне будівництво, тут працювали лісозаготівельні загони з усього колишнього Союзу, котрі пиляли оці вікові дерева, штабелювали та вивозили. Проте, за 5 років будівництва водосховища все випиляти й вивезти не встигли. Частина лісу опинилася на дні. І якщо ми зараз припустимо, що за тієї кількості верби, яка дуже швидко росте, якась її частина залишиться, то через 10 років це вже будуть досить міцні дерева. Пиляти їх – це шкода природі».
До того ж частина водосховища в межах Запорізької області, від Василівки до Нікополя на Дніпропетровщині, взагалі не мала проточного режиму і перетворювалася на болото.
«Там мілини, середня глибина 1,2-2 метри, територія органічно забруднена, засмічена нашими промгігантами, вона гнила, цвіла і не виконувала функції водосховища, які були в проєкті. Я вважаю, що відновлення водосховища у XXI столітті, м’яко кажучи, недоцільно. Є альтернативні проєкти, є проєкти будівництва мережі малих водосховищ або мережі ставків, з яких буде водозабір для зрошення півдня, водойми охолоджувача для АЕС. Але не заповнення чаші об’ємом 18 кубічних кілометрів води, якою все одно ніхто не може користуватися, де витрата води на випаровування більша, ніж на водокористувачів».
І будемо сподіватися, що влада буде дослухатися до думки громадськості, до думки фахівців, і не завдасть чергового нищівного удару по природі.
Фото: Національний заповідник «Хортиця»
P.S. Проєкт “Громадські центри права в Україні” реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров’я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.
Джерело: Шерифи для нових громад
